— Гадаю, ти влаштований якось по-іншому, ніж я, — сказав він.
— Ще б пак, — відповів Тіп, — хто ж, як не я, тебе змайстрував.
— Невже? Ти мене змайстрував? — здивувався Джек.
— Саме так. Я зібрав тебе. Я вирізав твої очі, ніс і рот, — гордо відповів Тіп. — І одягнув тебе також я.
Джек критично оглянув себе з усіх боків.
— По-моєму, ти чудово впорався, — вирішив він.
— Так, виглядає нічогенько, — скромно погодився Тіп, бо ж він сам уже ясно бачив недоліки й недоробки у своїй роботі. — Та якби я знав, що нам доведеться разом мандрувати, то взявся б до справи ще серйозніше.
— Виходить, — раптом із подивом вигукнув Гарбузова Голова, сам вражений своїм відкриттям, — виходить, що ти — мій майстер, мій творець, мій батько!
— Краще сказати — твій винахідник, — сміючись відповів хлопчик. — Так, сину мій, це я тебе винайшов і зробив!
— Отже, я повинен тебе слухатися, — зробив висновок дерев'яний чоловічок, — а ти повинен мене оберігати та опікуватися мною.
— Хай так і буде, — погодився Тіп, підводячись із землі. — А тепер — час у путь.
— Куди ми йдемо? — запитав Джек, коли вони знову закрокували по дорозі.
— Поки що не знаю точно, — зізнався хлопчик, — але сподіваюся, що на південь. А якщо ми йдемо на південь, то рано чи пізно потрапимо в Смарагдове Місто.
— А яке це місто? — поцікавився Гарбузова Голова.
— О, це столиця і найбільше місто Країни Оз. Сам я ніколи не був у ньому, але чув чимало. Наприклад, що колись там правив могутній чарівник, і ще — там усе зеленого кольору, так само як у нашому Краї Лісовиків усе фіолетового кольору.
— А хіба тут усе фіолетове?
— Звісно, хіба ж ти сам не бачиш? — відповів хлопчик.
— Здається, я не розрізняю кольори, — розгублено зізнався Гарбузова Голова, озирнувшись навсібіч.
— Трава фіолетова, і дерева фіолетові, і будинки, і загорожі — все фіолетове, — пояснив йому Тіп. — А в Смарагдовому Місті все зелене, на Сході, — все блакитне, в південному Краї Ковтачів — усе рожеве, а в західному Краї Моргунів, де править Залізний Лісоруб, — усе жовте.
— А-а, — задумливо протягнув Джек. Тоді він трошки помовчав і перепитав: — Ти кажеш, що моргунами править Залізний Лісоруб?
— Так, це він допоміг Дороті перемогти Злу Чаклунку Заходу, і на подяку за це моргуни вибрали його своїм правителем, а Страшила народ Смарагдового Міста зробив своїм королем.
— Оце так! — зітхнув Джек. — Я зовсім заплутався. Хто такий Страшило?
— Ще один друг Дороті, — відповів Тіп.
— А хто така Дороті?
— Це дівчинка, яка прилетіла з Канзасу, краю, що пролягає десь у Іншому Світі. Вона прилетіла сюди на смерчі, а в мандрівці Країною Оз її супроводжували Страшило і Залізний Лісоруб.
— А де вона тепер? — не вгамовувався Гарбузова Голова.
— Глінда, правителька ковтачів, допомогла їй повернутися додому, — відповідав хлопчик.
— А що сталося зі Страшилом?
— Я вже казав тобі. Він править Смарагдовим Містом, — терпляче розтлумачував йому Тіп.
— А я думав, що ним править чарівник — здається, ти сам так сказав, — бідолашний Джек зовсім заплутався.
— Сказав, але не так. Слухай ще раз і будь уважний, — Тіп намагався говорити повільно, дивлячись просто в очі усміхненому Джекові. — Дороті подалася до Смарагдового Міста просити чарівника, щоб той відіслав її назад до Канзасу. Страшило і Залізний Лісоруб пішли разом із нею. Та чарівник не зміг їй допомогти — він виявився не настільки й могутнім. Коли його налякали тим, що розкажуть усім правду, він зробив величезну повітряну кулю і полетів на ній невідомо куди, і з того часу ніхто його не бачив.
— Неймовірно захоплива історія, — здивовано підсумував Джек, — і я зрозумів у ній усе без винятку, крім твоїх пояснень.
— Ось і добре, — сказав Тіп. — Після того, як чарівник полетів собі, народ Смарагдового Міста вибрав Страшила своїм королем, і, подейкують, кращого правителя, ніж він, ще треба пошукати.
— Ми з ним познайомимося? — поцікавився Джек.
— Можемо познайомитися, — відповів хлопчик, — якщо ти, звісно, не проти.
— У жодному разі, дорогий батечку, — сказав Гарбузова Голова. — Я завжди тебе в усьому підтримуватиму.
4. Тіп намагається чаклувати
Невисокий і худенький на вигляд хлопчик дуже ніяковів, коли його називав батьком незграбний здоровило з гарбузовою головою. Щоб уникнути пояснень, він вирішив змінити тему розмови і запитав:
— Ти не втомився?
— Анітрошки, — відповів товариш. — Але, — далі вів він, поміркувавши, — якщо я буду так крокувати ще довго, мої дерев'яні суглоби дуже швидко вийдуть з ладу.
«А він має рацію», — подумав Тіп. І одразу ж пошкодував про те, що не підігнав дерев'яні частини тіла одна до одної акуратніше. Але хіба ж він міг подумати, що опудало, яке він змайстрував, аби посміятися над бабцею Момбі, оживлять за допомогою чарівного
