Феномен доктора Хауса. Правда і вимисел у серіалі про геніального діагноста

Ліза Едельстін

Вибір актриси на роль доктора Лізи Кадді, яка впродовж усього серіалу є об’єктом таємного сексуального бажання доктора Грегорі Хауса і на адресу якої він відпускає жарти переважно з сексуальним підтекстом, глядачів спочатку здивував. Ліза Едельстін (Lisa Edelstein), виконавиця ролі Кадді, не вирізняється, на перший погляд, сексуальною привабливістю і має нестандартну для типової «фатальної жінки» зовнішність. Але вже під кінець першого сезону Едельстін була визнана глядачами секс- символом «House M. D.» разом із її партнером Г’ю Лорі.

^{Актриса Ліза Едельстін}

«Я ніколи не вважала себе сексуальною доти, доки мені не стукнуло сорок, — відверто говорила актриса після успіху серіалу. — Чоловіки ж уважають сексуальною будь-яку жіночу діяльність, яка певною мірою пов’язана з турботою про них. А про Хауса я піклуюся постійно! Чоловіки насправді не такі вже і складні! Коли тобі виповнюється сорок років, усе набуває сенсу. Кожен шматочок пазлу знаходить своє місце, будь-яка інформація про тебе, твоє тіло, твоє життя робить тебе жінкою. Немає універсальних секретів краси. Доти, доки ти стежиш за собою, ти почуватимешся вродливою. Я дванадцять років практикую аштанга-йогу. Тіло, яке ви бачили на екрані під час сцени стриптизу (23 серія 4 сезону. — Прим. ред.), анітрохи не змінилося з моменту початку зйомок у 2004 році», — так вона оцінює результат своєї роботи в серіалі.

Американська актриса і драматург Ліза Едельстін народилася 21 травня 1966 року в Бостоні, штат Массачусетс. Вона походить із єврейської родини, як і її героїня. Почасти Едельстін погодилася на роль Кадді не лише тому, що їй сподобався сценарій, але також через подібність біографій. У процесі зйомок Едельстін коригувала сценарій, додаючи до біографії своєї героїні факти з власного життя. Так, батько майбутньої актриси, Елвін Едельстін, працював педіатром у лікарні «Chilton Memorial» в Нью-Джерсі. Там-таки, за сюжетом, розташована лікарня Принстон-Плейнсборо. Але, на відміну від своєї героїні, Ліза Едельстін не успадкувала батьківської професії. З п’ятьох років дівчинка почала просити батьків переїхати з Нью-Джерсі. Вона пакувала свою валізу, сідала на газоні перед будинком і мріяла про той день, коли зможе виїхати з цього міста, — і поверталася до будинку, лише коли мама звала її вечеряти. Юній Лізі в маленькому місті було тісно.

^{Юна Ліза}

Її акторська кар’єра почалася в п’ятнадцятирічному віці на сцені шкільного театру. А у вісімнадцять років Ліза переїхала до Нью-Йорка і почала навчатися театральній майстерності в школі образотворчих мистецтв Нью-Йоркського університету. «Головне, що у той час заволоділо моєю уявою, — це просто можливість бути подалі від рідних місць, — пояснює Едельстін. — Я була приголомшена побаченим світом. Всі знакові особистості богемного Нью-Йорка тих часів викликали в мене захват. Особливо Енді Воргол — всі його постановки й акторів, які були в них задіяні, я вважала приголомшливими».

Коли вже мова зайшла про Енді Воргола, то не зайвим буде нагадати: справжнє ім’я цього культового митця — Андрій Андрійович Вар хола, народився він в американському Пітсбурзі, але його батьками були Андрій Вархола та Юлія-Юстина Завацька, які емігрували в США з лемківського села Миково, яке тоді перебувало в складі Австро-Угорщини. Родина належала до церковної громади греко-католицької парафії св. Івана в Пітсбурзі. Тобто не буде аж таким перебільшенням твердити: вплив на формування Лізи Едельстін в певній мірі мав митець із українським корінням.

Називаючи себе згодом «найактивнішою тусовщицею» богемного Нью-Йорка кінця 1970-х — початку 1980-х років, Ліза Едельстін поклала на себе ще одну місію. Вона увійшла до числа активних захисників прав сексуальних меншин, так званих ЛГБТ (LGBT) — лесбіянки, геї, бісексуали, трансвестити. Нічого дивного, що першою її роллю стала роль у мюзиклі «Зарази мене» (Positive Me), де вона зіграла дівчину, яка мала так звану презервативофобію (боялася користуватися презервативами). Мюзикл був присвячений боротьбі зі СНІДом, про епідемію якого заговорили на початку 1980-х років; Ліза сама написала сценарій і здійснила постановку.

Саме тоді хворобу перейменували з так званого раку гомосексуалістів на СНІД (синдром набутого імунодефіциту). Довкола неї зчинили багато галасу, але корисної інформації не було жодної. В арсеналі медиків не було ліків, які б допомогли хворим вижити. Діагноз «СНІД» автоматично означав смертний вирок. Люди йшли на крайні заходи: зводили рахунки з життям, аби не бути тягарем для сім’ї. Едельстін не могла залишитися осторонь. «Я стала волонтером «Gay Men’s Health Crisis» (GMHC), — говорить вона. — Центр потребував людей, про нову хворобу було дуже мало інформації. Деякі медсестри щиро вважали, що у хворих чума, і відмовлялися їх лікувати (до речі, СНІД називають не інакше, як чумою ХХ століття)». Активісти організації GMHC організували 27-годинний семінар, під час якого розповідали про цю хворобу — як можна заразитися, які симптоми хвороби, які існують ліки, в чому полягає проблема. Після таких тренінгів громадяни йшли з новими знаннями до хворих, розповідаючи їм, що таке ВІЛ/ СНІД і як можна жити з цією страшною хворобою.

Наприкінці 1980-х років актриса переїздить до Лос-Анджелеса, де починає зніматися в телесеріалах. Які — на превеликий жаль акторки! — не користувалися особливим успіхом. Той період свого творчого життя актриса називає не інакше, як прохідним. І воднораз відзначає, що це був час набуття досвіду. Але незабаром Едельстін почали траплятися ролі, які публіка не змогла залишити без уваги. Причому це були ролі представниць секс-меншин. Так, у драмі «Все відносно» (Relativity, 1996) вона виконала роль лесбійки. Інша роль, котра принесла Едельстін більшу, ба навіть скандальну популярність, — транссексуалка в серіалі про адвокатів «Еллі МакБіл» (Ally McBeal, 1997). Спочатку її героїня приходить до адвоката як клієнт, а пізніше заводить інтрижку з одним із центральних персонажів. Едельстін досі дуже жалкує про те, що багато її друзів-транссексуалів не дожили до цієї її ролі, тому головним завданням для неї було гідно зобразити такий суперечливий персонаж.