— А-а, наводила лад?! Це добре. Треба бути охайною. До лазні підемо?
Я кивнула. І посунула від себе брудний одяг.
— Зрозуміло. Зараз знайдемо для тебе одяг. А це, — стара кивнула на моє ганчір’я, — сьогодні виперемо. Погода гарна, до вечора висохне.
Вона взяла джинси, светр і перед тим, як винести їх, із неприхованою зацікавленістю перевірила кишені. Витягла звідти зв’язку ключів, пачку грошей та білу пластикову картку… Ми обоє подивилися на ці речі з подивом.
— Це усе твоє? — нарешті тремтячим голосом промовила стара. — Хто ж ти така? Заявити про тебе, чи що? От загадала ти мені загадку, дівко… Що з тобою робити?
Вона обережно склала всі знахідки у пакет і заховала в шухляду.
— Добре. Розберемось. На ось, одінь це! — Вона понишпорила в шухляді й кинула мені на ліжко старий байковий халат та чиїсь розтоптані мешти. — Походи поки що так. А я піду прати твої речі. Раптом ти принцеса якась, а я тебе тут у бруді тримаю… Недобре. Увечері підемо митись.
Я вдягла халат. Він мав пліснявий запах, але мені було приємно відчувати своє тіло й розуміти, що згодом змию з нього бруд, який, здавалося, в’ївся в кожну клітинку.
За годину-півтори стара знову зазирнула до мене.
— Ну ось, справу зроблено. Тепер давай стригтися по-людськи.
У неї в руках була дивна машинка. Я здригнулася і замахала руками.
— Не бійся, ця машинка спеціально для стрижки. Син якось привіз, коли у нас вівці були… Давай, сідай. Тут у тебе таке, що тільки машинкою й зістрижеш!
Мені треба було її слухатися. Я покірно підставила голову. Металеві зубці заклацали, вгризаючись в кучму. Мені було боляче. А потім — холодно. Коли бабця закінчила роботу, я провела рукою по голові — вона була зовсім голомоза.
— Сиди тут до вечора, — наказала стара, — я піду до Яківни, попереджу, аби лазню не зачиняла та воду залишила. З гарячою водою у нас біда — на всіх не вистача… Якщо будеш виходити — йди до саду. А більше нікуди Замерзнеш.
Вона загорнула в газету зрізані пасма й пішла закопувати їх на городі…
11
Я знову лягла на ліжко й відчула, як добре лежати під ковдрою без одягу. Час від часу доторкувалася до голови, й цей доторк був приємним. Я почала дрімати. А потім трапилося те, що потім не повторилося жодного разу, навіть тоді, коли мій розум прояснився. Навіть тепер…
Спочатку мені здалося, що хтось сів на край мого ліжка — воно навіть трохи прогнулося. Потім — рука… Вона погладила мене по обличчю із такою ніжністю, що я не наважилася розплющити очі та причаїлася, затамувавши подих. Рука та дихання, яке я відчула, були такими реальними, такими знайомими… Потім хтось обійняв мене поверх ковдри, обхопив, як дитину, й теплі вуста зігріли моє палаюче вухо… Я вловила ледь чутний голос: «Я любитиму тебе довго… Завжди… Я так тужу за тобою…» Це був не сон, не мара, не хворобливе уявлення. Я відчувала важкість тіла, міцність обіймів, запах тютюну. Зараз я розумію, що це був фантом, що матеріалізувався за моїм бажанням. І навіть тоді, коли якийсь звук, що долинув з лісу, змусив мене здригнутися й повернутися з того виміру, ямка на ліжку біля мене була теплою…
…Коли сонце впало за обрій, моя господиня повела мене вниз, у село до лазні. Перед тим зодягла мене в куфайку, а голову замотала жорсткою вовняною хусткою. Вузькою стежкою ми спустилися на центральну (і єдину) вулицю. Хати стояли, занурені в сутінки, їхні побілені стіни ніби були підсвічені зсередини синім полум’ям. На подвір’ях було порожньо. День скінчився. Я дивилася тільки вниз, попід ноги, немов ішла до ешафота.
Наша вчорашня гостя вже чекала біля напіврозваленого тину, що огороджував будівлю без вікон. Це була лазня.
— Давай швидше — вода холоне! — сказала Яківна, заводячи мене в душову кімнату.
Чого від мене хотіли? Що робити?
