помешкання за два квартали від власного будинку. Міністр соромився їхати до неї в супроводі охорони, тому викликав собі таксі — щоразу іншої фірми. Йому здавалося, що так він уникає свідків. Насправді цією псевдоконспірацією він лише дурив сам себе, оскільки оточення прекрасно знало, де він і з ким. Знала про ці походеньки і дружина, проте була настільки залякана чоловіковою належністю до влади, що не сміла розкривати рота.
За даними повстанців, міністрові юстиції давно вже мало виповнитися сімдесят, однак усе ніяк не виповнювалося. Ба більше. Саме після призначення на посаду тіло його отримало «друге дихання» і почало чарівно молодшати. З огляду на цей промовистий факт, «Грибниця» обрала хрономатичний метод усунення міністра. Спочатку слід було здійснити повне вилучення часу з його організму, а потім затопити автомобіль з міністровими тельбухами в міській канаві.
Олаф зупинився перед пішохідним переходом і лайнувся: по зебрі трюхикала компанія вислозадих свинопітеків. Їхні рильця невпинно видували рожеві кульки з жувальної ґуми.
— Як їх земля носить? — вдарив Олаф по клаксону.
— Розслабся. Вони собі просто подобаються, — зауважив Давид.
— Раніше тільки в зоопарках були, а тепер де завгодно! І нікому зарізати!
— А що, вони тобі жити не дають? Моя молодша сестра теж збирається схреститися.
— З льохою? — жовчно кинув Олаф.
— З поні. Завжди поні любила. До речі, поніандри живучі.
— Розпустив ти її.
— Знаю. Вона — все, що у мене є, — засмутився Давид.
Вони проїхали ще кількасот метрів.
— Тут, — скомандував Давид.
Олаф пригальмував коло паркового живоплоту. Обернувся. Давид сидів на задньому сидінні таксівки, відділеному від двох передніх перегородкою з товстого армованого скла. Очі Давида були порожні. Він давно вже нудив цим підпіллям: хотілося відкритого життя без підвальних сходок, без гри у піжмурки, шифрованих інструкцій.
— Знову корчиш із себе сумного солдатика? — буркнув Олаф, поправляючи бронежилет під піджаком.
— Слухай, нас посилають на діло, як баранів на заріз. І ми «вичищаємо» цих чинуш тільки для того, щоб їхній тайм закачали собі в кишки наші штабісти! Ото й уся революція? Робінгуди сучі!
— Ти не думай про це. Особливо зараз. У штабі достатньо нормальних людей, — насупився Олаф.
У перегородці зяяв овальний отвір, куди пасажир мав устромляти гроші, розплачуючись із таксистом. Олаф спробував пропхати крізь нього руку. Кулак не влазив. Зате гнучка Давидова рука пройшла крізь отвір і міцно потисла Олафову ведмежу лапу. Давид безшумно зник у живоплоті.
Олаф обігнув парк, проїхав ще квартал і зупинився серед особняків, просто за сміттєвим контейнером. Тут була низина. На деревах, як цукрова вата, виснув легкий туман. Листя було ще зелене, але вже якесь неживе. Олаф вийшов з машини, відкрив капот, удаючи, що ремонтує якусь деталь. Вулиця безлюдна, але варто вчинити щось підозріле — і виявиться, що за тобою стежить багато очей, живих і механічних. Він давно вже звик до такої несправжньої самотності. За найближчим парканом загарчав псандр — серед скоробагатьків тепер було модно таких тримати. Олаф угадав обриси квадратних щелеп вовкулаки крізь щілини в фігурному бетонному паркані. Темпогібрид став на задні ноги і щось винюхував своїми чотирма ніздрями. Олаф закрив капот. У кишені завібрував мобільний.
— «Патрон-таксі». Стартуй! — викрикнув Коба в трубку і дав відбій.
Олаф відкрив багажник. «О-пе-ре-се-те… о-пе-ре-се-те». «ОбанА», «Овод», «Овен», «Оранта», «Паралель», «Парнас», «Патрон». Є! Магнітний короб «Патрон-таксі» прилип на даху авто. Олаф згріб решту шашечок у рядно, на якому вони були розкладені, зав'язав вузлом і вкинув у сміттєвий контейнер. Завів машину. Дещо різкувато рушив. Псандр його запам'ятає. У цих потвор фотографічна пам'ять.
Перед воротами міністра стовбичив охоронець. Ледь забачивши наближення таксі, він щось скомандував у рацію. Олаф в'їхав за скульптурний парапет, що відділяв вулицю від маєтку. Охоронець неквапно обійшов машину по периметру, зазирнув в обличчя Олафу. Над ворітьми загорілися два спіральні вусики — машину сканували на предмет підозрілих предметів і речовин. Стосовно цього Олаф був спокійний. А от якщо міністр забариться з виїздом, скажімо, засидиться в туалеті, тоді до дому встигне підкотити справжнє таксі — і провал гарантований. Пальці Олафа пробарабанили на дузі керма глухий ритм. Він стиснув їх, щоб не бігали. Але в цю мить кована хвіртка воріт від'їхала, випускаючи міністра. Тому, вочевидь, так не терпілося, що він навіть не переодягався — був при краватці й у костюмі, наче щойно із засідання. Лише чорне волосся було забране назад бріоліном. Цей архаїзм у зачісці видавав справдешню старість міністра.
— Добрий день, приємної поїздки, — проказав Олаф, підвищивши тембр до баритону.
— Дякую, — пихато буркнув пасажир.
Олаф м'яко рушив, але вже за сотню метрів погнав щодуху. За якусь хвилину охорона зустріне ще одну тачку «Патрон-таксі» і прозріє. У вікно заднього огляду Олаф позирав на міністра. Той у солодкому передчутті розосереджено блукав поглядом по узбіччях. Обігнувши парк, на самому його краєчку Олаф скерував машину на зустрічну смугу і дав коротенький клаксон. Міністр стрепенувся, але нічого ще не второпав. Раптом на сидінні поруч із ним опинився Давид із хрономатом у руках. Олаф вивернув авто на свою смугу і вдарив по газах.
— Привіт від «Грибниці», — мовив Давид артистично і натиснув стартер.
Нічого не сталося. Табло хрономата лише зблиснуло під час контакту з грудьми міністра юстиції. Сам же чиновник не змінився ні на йоту.
Давид розгубився. За перегородкою зав'язалася рукопашна боротьба, у якій Олаф не міг допомогти. Зненацька в руці міністра виникло дуло пістолета. Давид наліг на ту руку, щоб вирвати зброю, але тільки підім'яв її під себе й отримав кулю в живіт. Олаф рубонув ліктем по перегородці, на ній з’явилася вм'ятина, але армоване скло не піддалося. Олаф ударив ще раз. Пролунав другий постріл. Машину занесло. Вона скреготнула об бордюр і в'їхала в тінистий дворик, уткнувшись носом у дитячу гірку. Давид лежав на руці міністра. Той розбив голову об перегородку, але відчайдушно смикався. Нарешті кінець його краватки потрапив у віконце оплати проїзду.
Олафу було цього досить.
За мить він витяг на асфальт ледь живого Давида, потім шарпнув за руку задушеного міністра з посинілим лицем.
— Парабелум. От, старомодний мудак! — прогув Олаф.
Сховав пістолет собі в кишеню. Обмацав усе тіло чиновника, навіть пах. Нічого не знайшов, крім кобури на поясі.
— Що це все, сука, означає? — копнув машину Олаф.
— Хроножилет… У нього хроножилет… — харкнув кров'ю Давид.
