справу буде завершено, відкрий конверт і прочитай те, що я написала. — Вона всміхнулась. — Для працівників безкоштовно. Особливо для таких хороших хлопців, як ти.
— Я не…
Вона підвелася, здійнявши вихор спідниць і брязкіт біжутерії.
— Іди, Джонсі. Ми вже поговорили.
З її тісної маленької ятки я виходив у якомусь заціпенінні. В обличчя мені кількома суперечливими потоками вітру вдарила музика з двох десятків будок і атракціонів, кувалдою приголомшило сонце. Я рушив навпростець до адміністративної будівлі (за яку правив спарений трейлер), ввічливо постукав, зайшов і привітався з Брендою Раферті, котра курсувала од розгорнутої бухгалтерської книги до свого вірного калькулятора і назад.
— Здрастуй, Девіне, — відповіла вона. — Ти піклуєшся про свою голівудську кралечку?
— Так, мем, ми всі за нею наглядаємо.
— Дейна Елкхарт, здається?
— Ерін Кук, мем.
— Авжеж. Ерін. Команда «Біґль». Рудоволоса. Я можу чимось тобі допомогти?
— Я хотів спитати, чи можу я поговорити з містером Істербруком.
— Він відпочиває, а я не люблю порушувати його спокій. Йому сьогодні довелося зробити дуже багато телефонних дзвінків, і нам ще треба звірити чимало рахунків, хоч мені і дуже не хотілося б його з цим турбувати. Він останнім часом дуже втомлюється.
— Я не заберу в нього багато часу.
Вона зітхнула.
— Добре, тоді подивлюся, чи він прокинувся. А про що саме ти хотів поговорити, можеш сказати?
— Про послугу, — пояснив я. — Він зрозуміє.
Містер Істербрук справді зрозумів, і запитань у нього виникло всього два. Перше — чи я певен. А друге…
— Джонсі, а батькам ти вже сказав?
— Містере Істербрук, ми з татом лишилися самі. Я повідомлю йому сьогодні ввечері.
— Що ж, добре. Перш ніж поїхати, введи Бренду в курс справи. Вона підготує всі необхідні документи, щоб ти їх заповнив… — Не встиг він договорити, як його рот розтулився і він широко позіхнув, показуючи кінські зуби. — Пробач, синку. Важкий був день, я втомився. Усе літо було важке.
— Дякую, містере Істербрук.
Він заперечно помахав рукою.
— Завжди, будь ласка. Певен, ти будеш чудовим здобутком. Але якщо ти це зробиш без згоди батька, то дуже мене цим засмутиш. Коли виходитимеш, зачини, будь ласка, двері.
Я намагався не помічати, як насупилася Бренда, шукаючи в шафках потрібні анкети, обов’язкові для постійного працевлаштування в корпорації «Джойленд». Проте це було марно, бо її несхвалення я однаково відчував. Я згорнув папірці, запхав їх у задню кишеню джинсів і вийшов.
За рядом донікерів у глибині заднього подвір’я росла невеличка діброва евкаліптів. Зайшовши під дерева, я сів, сперся спиною на одне з них і відкрив конверт, який вручила мені Мадам Фортуна. Записка була короткою і посутньою:
Вона мала рацію: я хотів знати, чи вона шарлатанка. І ось у мене в руках була її відповідь. І так, я вже визначився з тим, що відбуватиметься в житті Девіна Джонса найближчим часом. Щодо цього вона теж не помилялася.
Але в записці був ще один рядок.
Коли я сказав татові, що не повернуся в УНГ, що мені потрібен рік академічної відпустки і я планую провести її в «Джойленді», на тому кінці дроту в південній частині Мену запала довга мовчанка. Я думав, що він накричить на мене, але цього не сталося. Голос у нього був втомлений.
— Це через ту дівчину?
Майже два місяці тому я сказав йому, що ми з Венді «беремо тайм-аут», але тато все зрозумів правильно. Відтоді він ні разу за всі наші щотижневі розмови не згадав її імені. Тепер вона була лише
