слід. Я міг би пройти повз нього на вулиці і не впізнати.
Ерін узяла фото з «Чашками-кружляшками».
— Глянь на його руку.
— Так, татушка. Я бачу. І чув про неї від місіс Ша. А що воно таке, як ти думаєш? Яструб чи орел?
— По-моєму, орел, але це не має значення.
— Справді?
— Так. Пам’ятаєш, я казала, що ще повернуся до Клодін Шарп? Молода жінка, якій перетяли горло в місцевому кінотеатрі — під час показу «Лоуренса Аравійського», а це вам не абищо, — для такого маленького містечка, як Рокі-Маунт, була великою подією. «Телеґрам» ще місяць її пережовувала. Копи знайшли аж одну зачіпку, Деве. Дівчина, з якою Клодін навчалася разом у старших класах, бачила її в барі і привіталася. Клодін відповіла на привітання. Та дівчина сказала, що біля неї сидів чоловік у сонцезахисних окулярах і бейсболці, але вона б і не подумала, що він з Клодін, бо він був набагато старший. Помітила вона його лише тому, що він сидів у кінотеатрі в темних окулярах… а ще тому, що на руці в нього було татуювання.
— Пташка.
— Ні, Деве. Коптський хрест. Отакий. — Ерін витягла ще одну копію і показала мені. — Поліцейським вона сказала, що спершу подумала, ніби то якийсь нацистський символ.
Я придивився до хреста. Був він елегантний, проте анітрохи не схожий на птаха.
— Два татуювання, — зрештою припустив я. — Птах на одній руці, хрест — на іншій.
Ерін похитала головою і знову тицьнула мені фото з «Чашками-кружляшками».
— На якій руці пташка?
Він стояв ліворуч від Лінди Ґрей і обіймав її за талію. Рука, що спочивала на сідниці…
— На правій.
— Так. Але дівчина, яка бачила його в кінотеатрі, сказала, що хрест теж був на правій.
Я замислився.
— Вона помилилась, от і все. Свідки постійно щось плутають.
— Звісно. Мій батько міг би цілий день на цю тему розводитись. Але поглянь.
Ерін простягала мені фото з тиру, найвиразніше з усього стосу, бо на ньому вони не просто проходили десь на тлі. Котрась із кралечок помітила їх у гарній позі й клацнула, в надії продати знімок. Та тільки той тип її послав. У грубій формі, якщо вірити місіс Шопло. Це нагадало мені, як вона описувала це фото: «Як він притискався стегном до її стегна, показував, як тримати гвинтівку, так, як це завше роблять хлопці». Напевно, місіс Ш. бачила розмитий газетний варіант фотографії, що складався з маленьких цяток. А в мене в руках був оригінал, такий чіткий і виразний, що в мене з’явилося відчуття, ніби я можу ступити крок, і опинитися там, разом із ними, і попередити Лінду Ґрей. Він справді притискався до неї. Його долоня лежала на її руці, що притримувала ствол гвинтівки двадцять другого калібру, і допомагала прицілитись.
Рука була ліва. А на ній — жодних татуювань.
— Бачиш? — спитала Ерін.
— Тут нема чого бачити.
— Отож-бо, Деве. Отож-бо.
— Тобто ти хочеш сказати, що це два різні типи? Один з хрестом на руці вбив Клодін Шарп, а інший, з птахом на руці, — Лінду Ґрей? Щось мені в це не віриться.
— Цілковито з тобою погоджуюсь.
— Тоді що ти маєш на увазі?
— Мені здалося, що я щось побачила на фотографіях, але певності не було, тому я віднесла надрукований відбиток і негатив нашому випускнику Філу Гендрону. Він геній проявних, практично живе на факультеті фотографії у Барді. Пам’ятаєш ті неоковирні «спід- ґрафіки», з якими ми ходили?
— Забудеш таке.
— Їх нам навісили здебільшого для антуражу — гарненькі дівчатка зі старезними фотиками в руках. Але Філ сказав, що насправді вони досить круті. З негативів можна витягти чимало корисного. Ось, наприклад.
Вона простягла мені збільшену копію фото з «Чашками-кружляшками». Голівудська кралечка знімала молоду пару з маленькою дитиною посередині, проте на цій масштабованій фотографії тих людей взагалі не було видно. У центрі знімка опинилися Лінда Ґрей та її кавалер-убивця.
— Деве, подивися на його руку! На татушку глянь!
Я насупився, намагаючись щось розгледіти.
— Важкувато, — пожалівся я. — Рука більш розмита, ніж решта фотки.
— А по-моєму, ні.
Я підніс фото впритул до очей.
— Це… Господи, Ерін. Це що, чорнило? І воно потекло? Зовсім трішки, але потекло?
Вона просяяла і тріумфально мені всміхнулася.
— Липень шістдесят дев’ятого. На півдні країни пекельна спека. Піт з людей тече відрами. Якщо не віриш, подивись на інші фотографії, й побачиш кола від поту на сорочці. До того ж у нього були й інші причини пітніти, правда ж? Він замислив убивство. Відчайдушне й зухвале.
— От чорт, — сказав я. — Пірат Піт.
Ерін спрямувала на мене вказівний палець.
