— Поїхав за день раніше. — Вона постукала пальцем по нижній частині аркуша. — Деве, усе, що потрібно, — подивитися на дати.
З датами я був менш обізнаний, ніж вона, проте я вирішив не виправдовуватися.
— А третя дівчина? Лонґботом?
— Нічого про ярмарок у районі Санті я не знайшла, і про ярмарок Велмана теж би нічого не знайшла, бо він прогорів восени шістдесят четвертого. Про це я прочитала в журналі про вуличну торгівлю й суміжні види діяльності «Аутдор трейд енд індастрі». Наскільки нам з багатьма бібліотекарями, які мені допомагали, вдалося з’ясувати, це єдиний спеціалізований журнал, який висвітлює питання бізнесу ярмарків і парків розваг.
— Господи, Ерін, забудь про фотографію, знайди собі багатого письменника чи кінопродюсера і запропонуй йому послуги асистента-дослідника.
— Я краще фотографуватиму. Дослідження надто схоже на роботу. Але не губімо нитку розмови. У районі Санті не було жодного ярмарку, але і вбивство Емми Лонґботом не схоже на інші чотири. Мені так здається, принаймні. В інших випадках жертв не ґвалтували, пам’ятаєш?
— Наскільки тобі відомо. У газетах про таке ніколи прямо не пишуть.
— Так, там пишуть «розбещення» чи «сексуальний напад» замість «зґвалтування», але суть вони відтворюють, повір.
— А як щодо Дарлін Шумейкер? Там було…
— Стамнейкер. Цих дівчат убили, Деве, усе, що ти можеш для них зробити, — запам’ятати їхні імена та прізвища.
— Я запам’ятаю. Дай мені час.
Ерін накрила мою руку долонею.
— Пробач, я вивалила на тебе все одразу. Сама я це все тижнями перетравлювала.
— Справді?
— Ну типу. Це доволі жахливо.
І вона мала рацію. Коли читаєш детектив чи дивишся кіно, то, радісно насвистуючи, проходиш повз гори трупів. Тебе цікавить лише те, хто вбивця: дворецький чи зла мачуха. Але тут були справжні молоді жінки. Мабуть, вороння клювало їхню плоть, в очах заводилися личинки і черви заповзали в носи та сіру речовину мозку.
— А коли цю Стамнейкер убили, у Макстоні стояв цирк?
— Ні, але в Ламбертоні — це найближче містечко — мав от-от початися сільський ярмарок. Ось.
Ерін дала мені наступну ксерокопію, з рекламою літнього ярмарку Робсона. І знову постукала по аркушу. Цього разу вона хотіла звернути мою увагу на рядок «50 БЕЗПЕЧНИХ АТРАКЦІОНІВ ВІД КОМПАНІЇ “САЗЕРН СТАР ЕМ’ЮЗМЕНТС”».
— Я почитала про «Сазерн стар» у «Аутдор трейді». Компанія вийшла на ринок після Другої світової. Офіс у них у Бірмінгемі, а їздять по всьому Півдню, зводячи атракціони. Нічого грандіозного типу «Громовиці» чи «Скаженої трясучки», але в них повно різних дурнограйок і людей, щоб ними керували.
Я не міг не заусміхатися. Отже, вона ще не зовсім забула говірку. Дурнограйкою називали атракціон, який можна було легко поставити й розібрати. Якщо ви коли-небудь каталися на «Шалених чашках» чи «Дикій миші», ви були на дурнограйці.
— Я зателефонувала головному менеджеру з атракціонів «Сазерн стара». Сказала, що працювала влітку цього року в «Джойленді» й писала реферат про індустрію парків розваг на курс соціології. А що? Я цілком могла його писати. Після всього цього було б раз плюнути. Він розказав мені, що в їхній сфері діяльності відбулися великі зміни. Так одразу сказати, чи найняли вони когось із цирку Велмана, він не міг, але підтвердив, що це цілком можливо: там кілька різноробочих, тут кілька посадників, одну-дві «мавпочки» для атракціонів. Отже, вбивця Діді й Клодін міг бути на тому ярмарку, і Дарлін Стамнейкер могла з ним познайомитися. Ярмарок ще офіційно не працював, але багатьох місцевих жителів тягне до місць розташування ярмарків, подивитися на те, як робочі й ґазуні з тамтешніх ставлять атракціони. — Вона спокійно подивилася на мене. — Я думаю, саме це й сталося.
— Ерін, а є згадки про мандрівний цирк у статті, яку надрукували в «Ньюз енд кур’єр» після того, як убили Лінду Ґрей? Чи, може, краще сказати, згадки про розважальні дійства?
— Ні. А можна ще ковтнути з твоєї пляшки? Мені холодно.
— Можемо зайти всередину…
— Ні, мені холодно від усіх цих убивств. Щоразу мороз пробирає, коли я все це передивляюся.
Я дав їй пляшку. Вона ковтнула трохи віскі, я й собі не відмовився.
— Мабуть, ти й справді Шерлок Голмс, — сказав я. — А що поліція? Думаєш, вони проґавили цей момент?
— Точно не знаю, але думаю… так. Якби це був телесеріал, знайшовся б якийсь мудрий старий поліцейський, типу лейтенанта Коломбо, який би прагнув побачити загальну картину і склав би шматочки пазла докупи. Але, мабуть, у реальному житті таких небагато. До того ж, загальну картину побачити нелегко, бо вона розкидана по трьох штатах і восьми роках. Одне можна сказати напевно — якщо він і працював колись у «Джойленді», то його тут уже давно нема. Плинність кадрів у парку розваг не така велика, звісно, як у мандрівній компанії типу «Сазерн стар ем’юзмент», та все одно люди приходять і йдуть.
Це я й сам знав. Посадники та кликуни яток не люблять затримуватися на одному місці надовго, а ґазуні взагалі приходили й відходили, як приплив.
— Ось іще одна річ, яка мене турбує. — Ерін простягла мені стосик фотографій вісім-на-десять. На білому полі внизу кожної йшов напис «ЗНЯТО ВАШОЮ ГОЛІВУДСЬКОЮ КРАЛЕЧКОЮ В “ДЖОЙЛЕНДІ”».
Я швидко їх прогортав і відчув, що треба ковтнути ще віскі, бо зрозумів — то були знімки Лінди Ґрей і чоловіка, який її вбив.
— Господи, Ерін, це не з газети. Де ти їх роздобула?
— У Бренди Раферті. Довелося до неї підлещуватися, казати, якою вона була чудовою мамою для нас, голівудських дівчаток, і зрештою вона здалася. Ці фотки я надрукувала з негативів, які вона позичила мені зі свого особистого архіву. Ось дещо цікаве, Деве. Бачиш стрічку на голові в Ґрей?
— Так. — Стрічка Аліси, як її назвала місіс Шопло. Блакитна стрічка Аліси.
— Бренда сказала, що на знімках, які надрукували в газетах, її зробили розмитою. Поліція думала, це допоможе знайти вбивцю, але цього так і не сталося.
— То, що тебе турбує?
Мене всі ті знімки теж турбували, навіть ті, де Ґрей та її супутник були тільки фігурами на тлі й упізнати їх можна було лише за її блузкою без рукавів та стрічкою Аліси, а також його бейсболкою та темними окулярами. Лише на двох фото Лінду Ґрей та її вбивцю було видно чітко й виразно. На першій вони стояли біля «Чашок-кружляшок». Його рука недбало спочивала на сідниці Ґрей. На другій — найчіткішій серед усіх — вони були біля тиру імені Енні Оуклі. Та все ж на жодному знімку чоловікового обличчя не можна було роздивитись як
