Майк покотив уперед до будки з цуциколиками, а його власний цуцик швиденько дріботів поряд. Енні розвернулася до мене.
— Не думай, я не за правильне харчування переживаю. Якщо стане погано, його знудить, а для дітей з Майковою хворобою блювати небезпечно. Вони…
Я поцілував її. Легенько торкнувся губами губ. Відчуття було таке, наче ковтнув краплинку чогось неймовірно солодкого.
— Цить, — сказав я. — Хіба схоже, що йому погано?
Очі у неї стали дуже великими. Якусь мить я був певен, що вона дасть мені ляпас, розвернеться й піде геть. День буде зруйновано, і винен у цьому буду лише дурнуватий я, чорт забирай. Однак вона всміхнулася, подивилася на мене так, наче подумки щось зважувала, і від цього погляду в мене трохи замлоїло в шлунку.
— Б’юся об заклад, якби тобі дати найменшу нагоду, ти б і краще зміг.
Не встиг я навіть подумати, що відповісти, як вона вже поспішила слідом за сином. Але якби вона й залишилася, це б погоди не зробило, бо я був цілковито ошелешений.
Енні, Майк і Майло помістилися в одному вагончику атракціону «Гондола», що літав над усім парком по діагоналі. Ми з Фредом Діном їхали під ними на електрокарі. Ззаду лежав Майків візок.
— Малий, по-моєму, класний, — прокоментував Фред Дін.
— Так і є. Але такого грандіозного прийому я, чесно кажучи, не сподівався.
— Це не лише для нього, а й для тебе. Ти, Деве, навіть не уявляєш, як багато зробив для цього парку. Коли я сказав містеру Істербруку, що хочу влаштувати щось надзвичайне, він дав зелене світло.
— Ви дзвонили йому?
— Аякже.
— А той фокус із трояндами… як ви його провернули?
Фред обтрусив манжети й прибрав скромного вигляду.
— Фокусник ніколи не розкриває своїх секретів. Хіба ти не знав?
— А коли ви працювали з братами Бліц, у вас було своє шоу з кроликом і картами?
— Ні, сер, не було. У Бліців я тільки посадником був і народ зазивав. А ще, хоч чинних водійських прав у мене й не було, кілька разів сидів за кермом пікапа, коли нам треба було серед ночі виїхати з одного лохівського ранчо чи з іншого.
— То де ви навчилися фокусів?
Фред витяг з-за мого вуха срібний долар і кинув мені на коліна.
— Тут і там, тарам-парам. Нумо, Джонсі, додай газу. Вони нас випереджають.
Зі станції «Скайтоп», де закінчувався шлях гондоли, ми пішли на карусель. Там уже чекав Лейн Гарді. Він уже скинув кашкет машиніста і надів звичний котелок. З паркових гучномовців усе ще горлав рок-н-рол, але під широким, розложистим тентом каруселі (кружляки Дженні, як її називали говіркою) грали на катеринці «Велосипед, призначений для двох». Хоч і в записі, та звучало це мило і старомодно.
Перш ніж Майк встиг вилізти на карусель, Фред опустився на коліно і серйозно подивився на нього.
— На дженні не можна кататися без джойлендівського головного убору, — сказав він. — Ми називаємо їх собакепками. У тебе така є?
— Ні, — відповів Майк. Він досі не кашляв, але під очима вже проступали темні кола. Там, де щоки не почервоніли від збудження, шкіра була бліда. — Я не знав, що треба…
Фред зняв із себе циліндр, зазирнув усередину і продемонстрував усім нам. Циліндр був порожній, як і належить циліндру будь-якого фокусника, коли його показують глядачам. Вдруге зазирнувши, Фред просяяв. «Ах!» Витяг новісіньку кепку з емблемою «Джойленду» і натягнув на голову Майку.
— Чудово! На якій тварині ти хочеш покататися? На конячці? На єдинорогу? На русалоньці Марві? На леві Лео?
— Так, на леві, будь ласка! — вигукнув Майк. — Мам, а ти їдь біля мене на тигрі!
— Авжеж. Усе життя мріяла покататися на тигрі.
— Гей, чемпіоне, — сказав Лейн, — я тебе підсаджу.
Поки він допомагав Майку вибратися на карусель, Енні стишеним голосом заговорила до Фреда.
— Більше не треба. Усе просто чудово, він цього дня ніколи не забуде, але…
— Він знесилений, — кивнув Фред. — Я розумію.
Енні вилізла на вишкіреного тигра з зеленими очима біля Майкового лева. Майло сів між ними, усміхаючись по-собачому. Коли карусель почала рухатися, «Велосипед, призначений для двох» змінила мелодія «Реґу Дванадцятої вулиці» [51]. Фред поклав руку мені на плече.
— Зустрінемося біля колеса — хай це буде його останній атракціон, — але тобі спочатку треба зайти в костюмерну. Тільки давай бігом.
Я хотів був спитати, у чому річ, але одразу ж зрозумів. І пішов до заднього двору. Точніше, не пішов, а побіг.
