серце. Двір нетямився з радощів, проте королева була стурбована, бо добре знала вдачу пані Мишильди й розуміла, що вона неодмінно захоче помститися за смерть своїх синів і родичів.
І справді, одного разу - королева тоді саме готувала для свого вельможного чоловіка печінковий паштет, який він дуже любив, - перед нею раптом з’явилася пані Мишильда і сказала:
«Моїх синів, моїх кумась і тітоньок забито. Бережися, королево, щоб володарка мишей не перекусила твоєї королівни надвоє. Бережися!»
Після цього вона зникла і більше не показувалась. Проте королева так перелякалася, що впустила паштет у вогонь і таким чином пані Мишильда вдруге зіпсувала королю його улюблену страву, що його дуже розгнівило.
- Але на сьогодні досить, решту дізнаєтесь завтра.
На Марі казка хрещеного справила особливе враження, та хоч скільки вона просила його розповідати далі, все дарма. Він підвівся і сказав:
- Чого забагато, те шкодить здоров’ю, решта лишиться на завтра.
Коли він уже рушив до дверей, Фріц запитав:
- Скажіть, дядечку Дросельмаєре, а це правда, що пастку на мишей винайшли ви? [41]
Мати розсердилась.
Але старший радник суду дуже дивно усміхнувся й тихо мовив:
- А хіба я не вправний годинникар? То чом би я не міг винайти пастку на мишей?
ПРОДОВЖЕННЯ КАЗКИ ПРО ТВЕРДИЙ ГОРІХ
Тепер ви знаєте, діти, - повів далі Дросельмаєр другого вечора,- чому королева так пильно охороняла свою красуню-доньку королівну Пірліпат. Як їй було не боятися, що пані Мишильда виконає свою погрозу, повернеться й загризе на смерть королівну? Дросельмаєрові прилади нітрохи не допомагали проти мудрої, найхитрішої пані Мишильди, і лише двірський звіздар, який був водночас головним тлумачем прикмет і небесних світил, з’ясував, що вберегти колиску від пані Мишильди може тільки рід кота Мура. Саме тому всі шість служниць біля колиски тримали на колінах по одному з синів цього роду, яким, до речі, при дворі надали титул таємних радників посольства, і невтомно гладили їх, щоб полегшити їм обтяжливу державну службу.
Якось опівночі одна зі старших доглядачок, що сиділа біля самої колиски, враз прокинулась ніби з глибокого сну. Все навколо поринуло в сон, не муркотіли таємні радники посольства, стояла така мертва тиша, що чути було, як шурхотять у дереві шашелі. Та що відчула старша доглядачка, коли побачила в колисці велику бридку мишу, яка звелася на задні лапи і головою торкалась обличчя королівни! [42]
Нажахано крикнувши, доглядачка схопилася з крісла, всі прокинулись, проте пані Мишильда - бо то вона забралася в колиску Пірліпат - шаснула в куток кімнати. Радники посольства погналися за нею, але надто пізно - вона зникла в шпарці. Той гармидер збудив Пірліпат, і вона жалісно заплакала.
«Хвалити Бога, - вигукнули доглядачки, - вона жива!»
Та як же вони перелякалися, коли глянули на королівну й побачили, що з неї стало! Замість кучерявої голівки херувима з крихітного зморщеного тіла витикалася велика потворна голова, блакитні, як небо, оченята перетворилися в зелені тупо вирячені баньки, а ротик розтягся від вуха до вуха.
Дарма королева голосила, а в кабінеті короля стіни довелося оббити ватою, бо він раз у раз товкся об них головою і плаксиво вигукував:
«О бідолашний я, нещасливий монарх!»
Йому б тепер визнати, що краще було б їсти ковбасу без сала й не займати пані Мишильди та її роду, хай би собі жили під піччю, але вельможний батько Пірліпат про це не подумав, а всю вину склав на годинникаря і ворожбита Кристіана Еліаса Дросельмаєра з Нюрнберга. І видав мудрий королівський наказ: Дросельмаєр мусить за чотири тижні повернути королівні Пірліпат її колишній вигляд чи принаймні знайти на це певний спосіб, а якщо він цього наказу не виконає, його чекає ганебна смерть від сокири ката.
Дросельмаєра неабияк налякав королівський наказ, а проте, покладаючись на свій хист і на своє щастя, він негайно розпочав першу операцію, яка йому здавалася не зайвою. Він [43] дуже вправно розіклав королівну Пірліпат на частини, повідкручував їй ручки й ніжки і