оглянув її внутрішню будову. Та ба! Не було ніякої ради, він переконався, що королівна чим більше ростиме, тим ставатиме потворніша. Він знов обережно склав її і з тяжким серцем опустив назад у колиску, від якої не мав права відлучатися.
Тим часом почався четвертий тиждень, настала середа, і до кімнати, де лежала Пірліпат, заглянув король. Очі його палали гнівом, він погрозливо махнув берлом і вигукнув:
«Вилікуй королівну, Кристіане Еліасе Дросельмаєре, а то буде тобі смерть!»
Дросельмаєр гірко заплакав, а Пірліпат лежала собі в колисці й задоволено лускала горіхи. Вперше ворожбит замислився над її незвичайною любов’ю до горіхів і над тією обставиною, що вона з’явилася на світ уже з зубами. Справді, обернувшись у потвору, Пірліпат доти кричала, доки їй випадково не трапився під руки горіх. Вона миттю розлущила його, з’їла зерно й заспокоїлась. Відтоді доглядачки не могли настачити їй горіхів.
«О святий інстинкте природи, вічно незбагненна симпатіє всіх істот, - вигукнув Кристіан Еліас Дросельмаєр, - ти показуєш мені двері до таємниці, я постукаю в них, і вони відчиняться!»
Він негайно попросив дозволу поговорити з двірським звіздарем, і його під суворою охороною провели до цього добродія. Обливаючись слізьми, вони обнялися, а тоді зайшли до потаємного кабінету й перегорнули багато книжок, у яких писалося про інстинкти, симпатії і антипатії та інші загадкові речі. [44]
Настала ніч, звіздар глянув на зорі і з допомогою Дросельмаєра, що теж був на таке мастак, склав гороскоп королівни Пірліпат. Це було нелегке завдання, бо лінії переплутувались дедалі більше й більше, але, нарешті, - яка радість! - усе з’ясувалося: королівні Пірліпат, щоб звільнитися від чарів, які на неї наслано, і стати знов такою гарною, як раніше, досить було з’їсти смачне зернятко горіха Кракатука.
Горіх Кракатук мав таку тверду шкаралущу, що через нього могла переїхати шістдесятифунтова гармата й не роздушити його. Цей твердий горіх мав розлущити перед королівною юнак, який ще ніколи не голився й не носив чобіт, і з заплющеними очима подати їй зернятко. І, тільки пройшовши потім задки сім кроків і ні разу не спіткнувшись, він міг знов розплющити очі.
Три дні й три ночі без перерви працювали Дросельмаєр із звіздарем. І ось настала субота. Король саме сів обідати, коли Дросельмаєр, якому в неділю рано-вранці мали відтяти голову, вбіг, не тямлячи себе з радощів, до королівської їдальні й повідомив, що знайдено спосіб повернути королівні Пірліпат втрачену вроду.
Король надзвичайно прихильно обняв Дросельмаєра й пообіцяв йому діамантову шпагу, чотири ордени та два нових сюртуки.
«Пообідаймо, - додав він привітно, - і зразу ж беріться до справи, дорогий ворожбите. Подбайте, щоб неголений юнак у черевиках, з горіхом Кракатуком, був під рукою, і не давайте йому перед тим вина, щоб не спіткнувся, як задкуватиме сім кроків, а вже потім може собі дудлити скільки завгодно!» [45]
Ці слова дуже збентежили Дросельмаєра, і він, тремтячи й затинаючись, несміливо сказав, що хоч засіб і знайдено, але горіха Кракатука і юнака, який би розлущив його, ще треба відшукати і взагалі ще хтозна, чи той горіх і юнак колись знайдуться.
Король страшенно розгнівався, труснув берлом над укоронованою головою і рикнув, мов лев:
«Коли так, то ви заплатите за це життям!»
Переляканому Дросельмаєрові довелося б скрутно, та, на його щастя, королю саме цього дня дуже смакувала їжа, а тому він ласкаво погодився вислухати цілком розважні докази, на які не поскупилася добросерда королева, зворушена долею Дросельмаєра. Годинникар набрався духу й наостанці теж заявив, що він, власне, виконав завдання -знайшов засіб, з допомогою якого королівну можна вилікувати, а отже, й урятував своє життя. Король назвав його виправдання безглуздими відмовками й нісенітницею і, врешті, випивши чарочку шлункового настою, звелів їм обом, годинникареві й звіздареві, вирушити в дорогу й не повертатися без горіха Кракатука. А юнака, що розлущив би його, можна буде, як підказала королева, знайти вже потім, кілька разів помістивши оголошення в місцевих та закордонних газетах і бюлетенях.
На цьому старший радник суду знов урвав розповідь і пообіцяв докінчити її завтра.
КІНЕЦЬ КАЗКИ ПРО ТВЕРДИЙ ГОРІХ
Другого вечора, тільки-но засвітили світ, хрещений справді з’явився й почав розповідати далі.
- Дросельмаєр та двірський звіздар уже п’ятнадцять років були в дорозі й ніяк не могли натрапити на слід горіха Кракатука. Про те, де вони побували і які дивовижі бачили, я міг би розповідати вам, діти, цілий місяць, але не буду, скажу тільки, що Дросельмаєр, сумний і пригнічений, врешті дуже затужив за своїм рідним містом Нюрнбергом. Особливо ж напала на нього туга, коли він одного разу сидів зі своїм приятелем посеред великого лісу в Азії і курив люльку.
О батьківщино, кохане місто,
