відразу б зарубали. Ти так знахабнів, що наказав на вербі груш: Селім, бачте, охороняв тебе від своїх же арабів, узяв до себе в намет і відпустив без викупного, і це він! Та він повісив би тебе на першому-ліпшому дереві; він часто вішав мандрівників, тільки щоб глянути на страшне обличчя шибеника. Ти — негідний брехун, ось ти хто!
— Я можу сказати тільки одне, — крикнув хлопець, — усе це правда, присягаюся моєю душею і бородою пророка!
— Он як, ти присягаєшся своєю душею? — вигукнув купець. — Своєю чорною, брехливою душею? Та хто тобі повірить? І бородою пророка, коли в тебе самого борода ще не відросла! Та хто візьме на віру твої слова?
— Свідків у мене і справді немає, — правив далі Саїд. — Але ж ви ж знайшли мене зв'язаним і напівмертвим.
— Це ще нічого не доводить, — заперечив той, — одягнений ти як шляхетний розбійник, і легко могло статися так, що ти наскочив на сильнішого, він узяв над тобою гору і зв'язав.
— Хотів би я подивитися на того, хто міг би мене перемогти самотужки і, зв'язавши, кинути на землю, мене-бо й двом не здолати, просто вони накинули мені ззаду петлю на шию, — обурився Саїд. — Ви в себе на базарі не знаєте, якою силою може похвалитися людина, яка вміло орудує зброєю, навіть коли вона опинилася сама. Але ви врятували мені життя, і я вам вдячний. Що ж ви тепер збираєтеся із мною робити? Якщо ви мені не допоможете, доведеться мені заглядати в руки, а я не хочу просити в рівних собі. Звернусь я краще до каліфа.
— Ось як? — сказав купець, глумливо посміхаючись. — Тільки до нашого високоповажного правителя й ні до кого більше? Це я називаю жебрати на шляхетний лад! Гай-гай! Тільки не забувайте, шляхетний парубче, що дорогою до каліфа вам не минути мого родича Месура, хранителя скарбниці, а мені досить шепнути йому одне слово й звернути його увагу на те, що перед ним брехун… А ти такий молодий, Саїде, мені жаль тебе. Ти можеш виправитися, з тебе ще може вийти добро. Я візьму тебе на базар до себе в крамницю, прослужиш там рік, а не захочеш залишитись за рік, я заплачу тобі все, що належить, і йди собі на всі чотири вітри — хочеш в Алеппо або в Медину, у Стамбул або в Бальсору, як на мене, хоч до дідька. Дозволяю тобі подумати до полудня; погодишся — чудово, не погодишся — я порахую до копійки все, що мені довелося викласти за тебе дорогою, а додам ще вартість місця на верблюді, заберу твій одяг і все, що в тебе є, і вижену на вулицю, тоді йди старцювати, де тобі завгодно; хочеш — до каліфа йди, хочеш — на сходинках мечеті або на базарі.
Із цими словами підступний купець вийшов. Саїд із презирством подивився йому вслід. У глибині душі він аж пінився од такої підступності купця, що підібрав його й заманив до себе в будинок навмисно, щоб узяти владу над ним.
Він обдивився довкола, чи не можна втекти, але вікна були заґратовані, а двері — на засуві.
Нарешті, після довгих роздумів і вагань, хлопець вирішив на якийсь час пристати на пропозицію купця й послужити в його крамниці. Він зрозумів, що іншого виходу немає, адже навіть якби йому вдалося втекти, без грошей до Бальсори однаково не добратися. Але він намірився з першої-ліпшої нагоди просити самого каліфа взяти його під захист.
Наступного дня Калум-бек повів свого нового слугу на базар. Він показав йому шалі, чадри й інший товар і пояснив хлопцю, що той має робити. З цього дня крамарчук Саїд, без жодної зброї, з розкішною чадрою в одній руці й шаллю в другій, стояв у дверях крамниці й закликав перехожих, байдуже чоловіків чи жінок, розхвалював товар, називав його ціну й пропонував купити. Незабаром Саїд зрозумів, чого це Калум-бек узяв його в кликуни. Сам Калум-бек був гидкий старий коротун, і коли він стояв у дверях крамниці й закликав покупця, то сусіди, а часом і перехожі, відпускали на його адресу глузливе слівце, хлопчаки дражнили його, жінки обзивали опудалом, а на молодого, ставного Саїда, який вирізнявся своєю привітністю й умів показати крам з доброго кінця, було любо глянути.
Коли Калум-бек побачив, що відколи біля входу в крамницю став Саїд, у нього додалося покупців, він пом'якшав до хлопця, чимраз краще годував і одягав ошатніше, до лиця.
Але Саїда ці докази прихильності господаря не обходили, і вдень і вночі, навіть уві сні, він усіляко обмірковував, як би йому повернутися на батьківщину.
Одного разу, коли двері в крамниці Калум-бека не зачинялися, тож усі пакувальники, в обов'язки яких входило доправляти покупцям товар додому, були розіслані, до крамниці зайшла стара жінка і собі щось купила. Вибирала вона недовго і, пообіцявши на чай, зажадала, щоб їй донесли покупку до будинку.
— Будь ласка, почекайте з півгодинки, і вам усе донесуть, — сказав Калум-бек, — або найміть іншого носія.
— Ви ж купець і хочете, щоб ваші покупці користувалися послугами випадкових носіїв? — заперечила жінка. — А що, коли такий малий сховається в юрбі з моїм крамом? Як я тоді дам собі раду з ним? За базарним законом ви зобов'язані доставити крам мені додому, і я цього вимагатиму.
— Тільки півгодинки почекайте, шановна, — просив купець, боязко дивлячись навколо. — Я розіслав усіх своїх людей.
— Лише у поганеньких крамницях не вистачає людей для послуг, — заперечила сердита відвідувачка. — А ось там у дверях що за нероба стовбичить? Іди сюди, хлопче, бери пакунок і ходи за мною!
— Заждіть, заждіть! — гукнув Калум-бек. — Та це мій кликун, моя вивіска, мій магніт! Йому не можна відходити від порогу!
— Подумаєш! — заперечила жінка і без довгих слів сунула свій згорток Саїду під пахву. — Поганий той купець і погані його товари, коли вони самі за себе не говорять і їм потрібна вивіска на кшталт ледаря-кликуна. Ходімо мерщій, хлопче, заробиш на чай!
— Ну тебе до Арімана і всіх духів тьми! Біжи! — пробурчав Калум-бек услід своєму магніту. — Але дивись мені, скоріше повертайся. Стара відьма мало не допекла мені, ще трохи — і я підняв би крик на весь базар!
Саїд рушив за жінкою, що як на свої роки надто жваво рвонула по базару, а на вулиці ще більше налягла на ноги. Вона зупинилася біля вишуканого будинку, постукала, двері відчинилися, жінка піднялася мармуровими сходами і поманила за собою Саїда. Вони прийшли у високі просторі палати. Досі Саїд іще не бачив стільки багатства й розкоші. Там стара пані втомлено сіла на подушки, вказала хлопцю, куди покласти пакунок, дала срібняка і відпустила.
Він був уже біля дверей, коли хтось дзвінким ніжним голосом гукнув йому: «Саїде!» Здивувавшись, що його тут знають, він озирнувся — на подушці замість старої пані сиділа оточена рабинями і прислужниками красуня. Саїд, онімівши від захоплення, схрестив на грудях руки і низько їй уклонився.
— Саїде, милий мій хлопче, — звернулася до нього красуня. — Я дуже шкодую, що на шляху до Багдада ти зазнав стільки лиха, але саме тут, тільки тут судилося тобі звільнитися від тих чарів, під владу яких ти підпав, залишивши батьківську домівку, перш ніж тобі виповнилося двадцять років. Саїде, дудочка ще у тебе?
— Так, у мене, — радісно вигукнув він і витягнув золотий ланцюжок, — чи не ви та добра фея, що при моєму народженні зробила мені цей подарунок?
— Я була другом твоєї матері, залишусь і твоїм другом, якщо ти сам будеш добрим і чемним. Ах, навіщо твій батько так злегковажив мою пораду! Ти уникнув би багатьох бід.
— Певно, так уже судилося! — відповів Саїд. — Але, ласкава феє, накажіть, щоб сильний норд-ост запрягся у вашу небесну колісницю, підхопив мене і за дві хвилини домчав у Бальсору до батька, і я терпляче досиджу там ті півроку, що залишилися до мого двадцятиріччя.
Фея посміхнулася.
— Ти вмієш розмовляти з нами, — сказала вона. — Але, бідолашний Саїде, це неможливо. Зараз, коли ти не в рідній домівці, допомогти тобі я безсила. Безсила навіть звільнити тебе з-під влади мерзотника Калум-бека. Його оберігає ворожа тобі могутня фея.
— Отож у мене є не тільки добрий друг, а і злий ворог? — запитав Саїд. — Ото ж то, я й справді частенько вскакував у клопіт не знати чому. Але допоможіть мені порадою, якщо це вам до снаги! Чи піти мені до каліфа і попросити в нього захисту? Він мудрий, він захистить мене від Калум-бека.
— Авжеж, Гарун мудрий, але він лише людина. Він як самому собі довіряє головному хранителеві скарбниці Месуру, і він має слушність, бо перевірив Месура і впевнився в тому, що це людина надійна. А Месур, своєю чергою, як самому собі вірить твоєму другові
