бачила ти, о хатун, таємничі знаки в Корані?»
— А що відповіла мудра хатун Хуррем?
— Мудра хатун Хуррем відповіла отсі слова: «Я бачила таємничі знаки в Корані, о мудрий муфті Пашасаде. Навіть великий учений Мугієддін Сірек говорить про тебе, що всі науки зійдуть до гробу з тобою, жий вічно! Але чи ти можеш, о муфті, з чистою совістю запевнити, що в тих знаках, яких ніхто не відчитав досі, єсть наказ, щоб жінки закривали обличчя? Чи ж міг Пророк дати такий наказ, коли Аллаг не наказав квітам закривати білих і червоних платків обличчя їх?»[57]
— А що на те відповів мудрий Кемаль Пашасаде?
— Мудрий Кемаль Пашасаде відповів по правді отсі слова: «Я не можу з чистою совістю запевнити, що в тих знаках єсть наказ Пророка, щоб жінки закривали обличчя». А Мугієддін Сірек, як луна, повторив його слова. І довго мовчали учені улеми…
Між зібраними теж запанувала довша мовчанка. Кождий з них обдумував можливі наслідки впливу такої султанки на уряд і своє становище.
Перший промовив Капу-ага:
— Тепер треба нам ще тільки знати, чи Мугієддін і Паша-саде вірно повторили падишахові свою розмову з нашою панею. І що додали? І що на все те сказав великий султан?
— Се напевно знає спритний Ібрагім-паша, — сказав Кізляр-агасі.
— Може, і знає, але не скаже, — відповів розумний грек, що був у великих ласках в султана.
— Чому? — загуло з усіх боків. — Адже Кізляр-агасі сказав, що знав! І ти також слухав!
— Не скажу, бо з султаном нема жартів!
— Певно! Але тут не в жартах діло!
— А я тобі кажу, що з такою султанкою ще більше нема жартів! — докинув Кізляр-агасі, що бачив уже не одну жінку в гаремі.
— Ібрагім-паша боїться! — дразнили його.
— Злочинця все пізнати по трусості його! — приповідкою вколов хтось міцно Ібрагіма, ніби шепотом, але так, що всі чули.
— Скажу, — рішився Ібрагім. — Тільки не оповім, як я довідався про се.
— Того ми не потребуємо!
— Догадуємося!
— Ну, кажи вже раз!
— Мугієддін Сірек і Кемаль Пашасаде оповіли султанові все і не скрили нічого…
— А-а-а-а! — крикнув здивовано Капу-ага.
— І чого ти дивуєшся? — загули з круга.
— Вони ж люде чесні!
— Не всі такі скриті, як Ібрагім!
Ібрагім удав, що не чув дотинку, й оповідав дальше:
— Султан уважно слухав їх оповідання. Уважніше, ніж ради Великого Дивану, — віддячився Ібрагім дотинком декому з присутніх.
— Все залежить від того, хто говорить, що говорить і як говорить, — пробував відтинатися оден з членів Дивану.
— Тихо! не про Диван бесіда! нехай оповідає далі!
— Султан звернув увагу на четверту суру Корану і кілька разів повертав до неї в розмові з улемами.
— А як султан звернув увагу на четверту суру Корану?
— Султан звернув увагу на четверту суру Корану так, що питав улемів, чи нема в ній укритої погрози, так укритої, казав, як укрите терня під пахучою розою в огороді падишаха…
— А що відповіли учені улеми?
— Мугієддін Сірек відповів: «Із-за одної правдивої рози зносить огородник багато колючок». А Кемаль Пашасаде сказав: «Тільки птиця сороката зверха, а людина сороката внутрі».
— А що розумів під тим мудрий муфті Кемаль Пашасаде?
— Мудрий муфті Кемаль Пашасаде розумів під тим, що всякі заміри має внутрі людина. Але навіть зі слів її, які виходять наверх, мов пара з горшка, не можна пізнати її нутра.
— Мудрий муфті Кемаль Пашасаде сказав «птиця» — замість «звірюка», як говориться у приповідці.
— Бо не хотів дразнити падишаха навіть словом, яке протиставив натурі Хуррем.
— І розумно зробив муфті Пашасаде, бо сказано: «Навіть як маєш муравля ворогом, то все-таки будь обережний».
— А що відповів султан?
— Султан відповів те, що такий, як він, султан повинен був відповісти: «Я знаю, — сказав, — що говорять старі мудреці про людей. Бо вчив мене старий муфті Алі Джема лі, який був уже муфті за діда мого Баязеда і справував той високий уряд за весь час правління батька мого, Селіма, — нехай Аллаг простить всім трьом! Але ні старий Алі Джемалі, ні ніхто інший зі старих мудреців не говорив з хатуною Хуррем і не бачив її…»
— А що на се відповіли учені улеми?
— Учені улеми мовчали довго, дуже довго. І не перервав їх мовчанки великий Сулейман. Нарешті промовив мудрий муфті Кемаль Пашасаде.
— І що ж промовив мудрий муфті Кемаль Пашасаде?
— Мудрий муфті Кемаль Пашасаде отворив серце й уста і промовив так: «Ти правильно сказав нам, що рільник є на те, щоб орав і засівав землю, коваль на те, щоб підкував коня, котрого приведуть до нього, жовнір на те, щоб боровся і погиб, коли треба, моряк на те, щоби пливав по морю, а учений на те, щоб висказував свої думки на основі своєї вчености й ума свого. Бо в тім вартість і ціна кождого з них. І ми скажемо тобі по совісті своїй і умінню свому: прегарна хатун Хуррем має ум високий і душу, що так уміє лучити святі думки
