Корану зі своїми думками, як лучить великий будівничий Сінан благородні мармори з червоним порфіром. Та яке серце має велика хатун Хуррем, отверте чи скрите, лагідне чи остре, — сього ми не знаємо». — «Але я знаю, — перервав султан… — Вона має добре серце, і тому має радість в очах і в обличчі!»
— А що на те сказав Мугієддін Сірек?
— Мугієддін Сірек, як луна, повторив слова Пашасаде і доповнив їх так: «Як від хлібороба не вимагають, щоб більше сіяв насіння, ніж має у мішку, так від ученого не вимагають, щоби сказав більше, ніж має в умі своїм. Онде під парком палати твоєї блищить-сміється море, спокійне і веселе. Але не можна знати, чи попри синопський беріг не йде вже вихор Чорним морем і чи не збурить він до дна Босфору, і Золотого Рогу, і моря Мармара і чи не вдарить сильно в Серай Бурун».
Султан мовчав.
— А що сказав мудрий муфті Пашасаде?
— Мудрий муфті Пашасаде, як луна, повторив слова Мугієддіна і скінчив так: «Прегарна хатун Хуррем принесе тобі велике щастя, або велике горе, або велике щастя і велике горе… Бо вона має ум високий і душу, що так уміє лучити святі думки Корану зі своїми думками і своїм бажанням, як лучить великий будівничий Сінан благородні мармори з червоним порфіром».
— А що сказав старий Мугієддін Сірек?
— Мугієддін Сірек, як луна, повторив слова Пашасаде і доповнив їх так: «Велика хатун Хуррем уміє так лучити зі своїми думками і своїм бажанням не тільки те, що є в Корані, але й те, чого в нім нема, — як лучить великий будівничий Сінан порожній воздух з розмірами копул у святих мошеях і замкнених худжрах».[58]
— А що на те відповів султан?
— Султан відповів на те: «Ви ж самі сказали, що не знаєте змісту таємничих знаків Корану. Може, хатун Хуррем лучила якраз те, що єсть в Корані, зі своїм бажанням?» — «Може», — відповів мудрий муфті Пашасаде. «Може», — повторив, як луна, Мугієддін Сірек.
Султан подякував їм і хотів нагородити великими дарами, які мав уже приготовані для них. Але оба улеми не приняли дарів, кажучи, що сказали те, що знали і що повинні були сказати.
І замовкли вельможі в султанській палаті і мовчки розійшлися до своїх урядів.
А кінцевої розмови двох учених улемів не повторив їм Кізляр-агасі, бо не хотів передчасно викликати ріжних толків. Та розмова виглядала так:
— Чи замітив ти, о приятелю, що нова султанка відразу підкреслила те місце в Корані, де Пророк Магомет поручає брати лишень одну жінку, подібно як Пророк нессараг…[59]
— Я замітив, о приятелю, що нова султанка відразу підкреслила те місце в Корані, де Пророк Магомет поручає брати лишень одну жінку, подібно як Пророк нессараг.
— Чи ти не припускаєш, о приятелю, що нова султанка може розпочати ще не бувалу боротьбу проти усего гарему падишаха?
— Я припускаю, о приятелю, що нова султанка може розпочати не бувалу ще боротьбу проти усего гарему падишаха.
— Чи ти не припускаєш, о приятелю, що та боротьба може скінчитися криваво в кімнатах гаремліку, і в салях селямліку, і в улицях Стамбула, і ген поза ним у величезній державі падишаха… Нехай Аллаг відверне кров від дому того!..
— Я припускаю, о приятелю, що та боротьба може скінчитися криваво в кімнатах гаремліку, і в салях селямліку, і в улицях Стамбула, і ген поза ним у величезній державі падишаха… Нехай Аллаг відверне кров від дому того!..
— Чи ти не уважаєш, о приятелю, що ми повинні про се повідомити Велику Раду улемів і хатібів?…
— Я уважаю, о приятелю, що ми повинні про се повідомити Велику Раду улемів і хатібів…
— Чи ти не уважаєш, о приятелю, що Велика Рада улемів і хатібів повинна довго мовчки приглядатися, бо небезпечно викликати гнів Сулеймана, сина Селіма…
— Я уважаю, о приятелю, що Велика Рада улемів і хатібів повинна довго мовчки приглядатися, бо небезпечно викликати гнів Сулеймана, сина Селіма…
Також Кізляр-ага думав, що небезпечно викликати гнів Сулеймана, сина Селіма. І тому нікому не переповів, що говорили між собою два найвищі улеми, Кемаль Пашасаде і Мугієддін Сірек.
Вже голосно говорили в цілій столиці, що падишах ладиться до великого весілля з бувшою служницею…
Незадоволені з того мали ще одиноку надію на матір падишаха, що вона може перешкодить тому.
Мати падишаха дійсно говорила з сином в справі весілля. Але що саме, ніхто не довідався. Говорила вона і з будучою невісткою. Але й се на диво остало таємницею. Тільки ріжні глухі вісті ходили про се між двораками й жінками гарему. В гаремі кружляли, як оси, злобні дотепи про те, що бліда невольниця принесе в посагу падишахові. Бо дочки ханів вносили як посаг золоті ключі міст і великі багатства.
«Тут навіть не знати, кому калим слати, бо нікому не відомо, де її рід і дім», — говорили з зависти матері поважних турецьких домів, що мали дочок на виданні.
Настуня, як у мраці, дивилася на приготування великого весілля й оглядала чудові дари, «сатшу». Як у мраці, ставали перед нею спомини її першого весілля і першого любка. І вона мимохіть боялася, чи се весілля не скінчиться так само дивно, як скінчилося перше.
Три найдостойніші т урецькі жінки оглянули Ель Хуррем по старому звичаю, чи не нарушена вона. Бо правність потомства крови падишаха мусіла бути певна понад усякий сумнів, а ніхто не може знати, чи воля Аллага не забере до себе першого сина падишаха від іншої жінки.
Ті оглядини так збентежили невинну Настуню, що не відкрила очей з рук своїх, аж поки темна ніч не лягла на сади падишаха. У крайнім збентеженні заснула з гарячою молитвою на устах до Матері Того, котрого виреклася, і мала передслюбної ночі дуже дивний сон.
Снилася Настуні Свята Гора Афонська місячної ночі, вся у блиску зір, оточена піною Єлинського моря… І снився їй образ Матінки Бога, Воротарниці, на святім Афоні, в Іверській іконі. Снилося їй, як оживала Матінка Господня, Воротарниця. І як зійшла з-над брами тихими ногами. І йшла понад води аж до Гелеспонту й до моря Мар мара. І прийшла до місця, де мила обличчя молода На стуня пам’ятного ранку на сходах з мармору. І йшла Мати Божа великим парком падишаха, і понад платани, і понад пінії, прийшла до кімнати будучої султанки. І похилилася над її ложем, немов рідна мати. А мала смуток і лагідність в очах. І глянула на ложе будучої султанки й тихенько сказала:
— А хто ж тобі буде дружкою, Настуню? Ти ж бідна дівчина з далекої країни, без дому і без роду між людьми чужими, одна-одинока як билина в полі…
Настуня сплакала в сні і відповіла:
— Матінко Господня, Воротарнице! Я навіть не знаю, чи в турків є дружки…
А Божа Мати ще нижче схилилась і лагідно спитала Настуню у сні:
— А знаєш ти, дитинко, що ти тепер зробила?
