«Ні, не все, – беззвучно відгукнувся він. – Ти впустив один аркуш. Он, під столом…»
Я поліз під стіл.
– А ви тепер лаятися не будете? – з острахом поцікавився згори Сай Другий. – За цю… за підставку?
– Вони не будуть, – повідомив йому зі стіни Уламок. – Зате я буду.
– А ти чому?! – обурився Сай.
Уламок подумав.
– Просто так. Дивлячись на тебе, Вилорогий, мені чомусь завжди лаятися хочеться…
– Тихо! – осмикнув базік есток. – Єдинороже, скажи Ченові – нехай далі читає! І перекладай слово в слово.
Я виліз ізпід стола з аркушем у лівій руці і Єдинорогом у правій.
– Чуючую, – пробурмотів я собі під ніс. – Чую й читаю…
Аркуш був наполовину менший, ніж попередні, й на папері іншого сорту.
«…ми недооцінили їх і переоцінили себе. Двоє зуміли втекти разом зі своєю зброєю; мало того – вони забрали з собою меч одного з убитих ассасинів. Сподіваюся, у втікачів вистачить розуму й обережності не мститися, а зникнути з Мейланя, розчинившись у численному населенні емірату.
Сподіваюсь… і ще я сподіваюся, що вони виявляться чеснішими від нас і далі не порушать своєї клятви; а Дванадцятьма й Одним вони стануть нескоро, якщо стануть узагалі.
Навіщо я пишу все це? Не знаю. Знаю тільки, що ховаю ці записи в потаємній надії, що їх колинебудь хтось знайде. Дуже хочеться пожити в чистому світі; і дуже не хочеться вмирати негідником, який не сказав ані слова на своє виправдання, хоча виправдання мені немає й бути не може.
Адже сьогодні вночі я, Фань АнкорКун, Вищий Мейланя, старійшина Ради – сьогодні вночі я вбив людину…»
– Усе, – тихо вимовив ЯЄдиноріг. – Ось тепер – усе.
– Усе? – запитальною луною відгукнувся Кос. – Ой, сумніваюся…
«Ось чому старий Кханда й Ковзкий Перст перезирнулися, коли я сказав їм, що вбив Придатка! – подумав Єдиноріг. – Вони добре знали, що це означає, старійшиниклятвопорушники…»
– Підсумуємо, – сказав Кос, сідаючи навпроти мене.
Я приготувався слухати, одразу ж віддавши Косові пальму першості у важкій справі підведення підсумків; а Єдиноріг приготувався перекладати.
– Згідно з цими записами, колись між старійшинами Ради Вищих Мейланя (і не лише Мейланя) і ассасинамивбивцями, які виявилися зовсім не вбивцями, а останніми, так би мовити, свідками Істини, – між ними було укладено угоду. Так?
– Так, – відповів ЯЄдиноріг.
Інші промовчали. Про що тут сперечатися?..
– Згідно з цією таємною угодою й зберігаючи гідність людства за каноном учення Батин – доволі своєрідний канон, слід завважити! – раз на рік старійшини й свідки Істини збиралися в таємному місці без сторонніх і врочисто вбивали один одного. Сімсот років поспіль.
