Підлу справу до кінця –
Не доїхав до Кабіра
Гордий месник на коні.
Погребла його лавина,
І сміялись люті якші,
Реготали деви дикі,
І тужили люди всі,
А в порожній спочивальні
Гірко плакала Юньер.
У цей час же Асмохата
Розгулявся не на жарт,
Убивав зі сміхом злісним
Він людей мечем чарівним,
Що вогнем вночі палає…
(…цей меч, що постійно вогнем вночі палає, почав мене всерйоз дратувати. Що ж до іншого… дуже, дуже повчальна історія!..)
…Кров із жертви випивав він,
І на вулицях Кабіра
Все знаходили мерців.
Вже кабірському еміру,
Достославному Дауду,
Що з АбуСалімів роду,
Слав погрози і прокляття
Хитрозлобний Асмохата –
І шукали порятунку
Від розгулу темних сил.
Довго мудреці гадали,
Вы читаете Шлях меча
