На Шляху Меча.
Розділ 24
– Дрібку сушеної трави чимук, два очищені корінці сухоросту, півжмені товченої жовтуниці, топлене масло…
– Ти запам’ятав усе з першого разу? – шаман здивовано глянув на Коса. – У тебе хороша пам’ять. Майже як у мене.
– Я не запам’ятав, – у свою чергу здивувався анТанья. – Я записав.
І продемонстрував шаманові свої записи.
Слово «записав» Кос вимовив кабірською, оскільки шулмуською його не знав. Як, утім, і я. Але шаман здогадався.
– Записав? – повторив Куштенгрі покабірськи. – Ось цими значками? Усе, що я казав? Так?
Кос ствердно кивнув.
– Знаки, що розмовляють, – задумливо мовив Неправильний Шаман, почухуючи кінчик свого довгого пташиного носа. – Знаю. У нас теж є. Але інші. Ними не можна записати те, що я казав. Лише найпростіше. П’ять дюжин воїнів пішли в похід. Повернулися три дюжини й ще два. Спалили стійбище маалів. Отаке. Ваші знаки балакучіші від наших. Потім навчиш.
– Навчу, – охоче погодився Кос, а я раптом звернув увагу, що в розмові з шаманом анТанья тримається особливо запобігливо й бездоганно чемно. Намагаючись не дивитися в очі.
Що ж, тут я його розумів…
– Навчу, – повторив Кос і помахав у повітрі своїм аркушем. – А ви хіба все це дослівно пам’ятаєте? Я маю на увазі – ви, шамани?..
– Звичайно, – байдужно кинув Куштенгрі, подумав і уточнив. – Ми, шамани. Воїни не пам’ятають. У воїнів вітер у голові. Всі слова видуває. А нас із дитинства вчать бачити й пам’ятати. Або пам’ятати й бачити. Ось…
Він мигцем глянув на гурт ориджитів, що йшов під Коблановим проводом облаштовувати похідну кузню; глянув і одразу відвернувся.
– Скільки людей? – різко запитав шаман.
Як батогом хльоснув.
Кос, який теж спершу глянув у той бік, а тоді знову втупився в Неправильного Шамана, задумався, намагаючись не повертати голови до ориджитів.
– Вісім, – невпевнено заявив анТанья. – І Коблан із Тохтаром.
– Сім, – відрізав шаман. – Сім ориджитів, ваш коваль і хитрун Тохтар. Хто з них у шапках, хто – без?
Кос зам’явся.
– Гаразд, – змилостивився шаман. – Нехай буде не хто. Нехай буде – скільки. Скільки шапок на дев’ятьох людях?
– П’ять, – буркнув Кос.
По моєму, навмання.
– Три, – підсумував шаман, і мені навіть не захотілося його перевіряти. – У кого з дев’яти волосся на вуха спадає, а в кого назад зачесане?
АнТанья лише руками розвів.
