Дозволу вступити в розмову есток запитувати не став. Іще б пак – він тепер вільний, як і Кос!.. Оскільки мій меч виявився анітрохи не розумніший від мене, звільнивши Заррахіда з посади… з тієї ж посади, з якої я звільнив анТанью, хіба лише без письмового наказу.
А результат виявився однаковий.
Я зняв руку з Єдинорога й задумався про зміну в Косовій поведінці. Після звільнення мого дворецького мов підмінили: він спав, скільки хотів, замовляв страви дорожчі, ніж я, часто їхав попереду мене й полюбляв міркувати вголос про різних ледарів. Я вже було подумав прийняти його назад на службу, завіривши необхідні папери в найближчому місті – але не знав, чи погодиться Кос?
Я б на його місці нізащо не погодився.
Потім я випадково зачепив ліктем Сая Другого – і думки мої повернулися до Звитяжців, які пройшли Шулму й улаштували еміратові криваву баню. Задля порятунку світу Звитяжців. Гм… проста, одначе, штука – життя! Ні тобі міфічних убивцьассасинів, ні лиховісних Тьмяних із теплим клинком – а є собі за горамипустелями якась Шулма, якій до нас вісімсот років рости, і є наші Звитяжці, що втекли звідти і пізнали смак крові.
А що їм залишалося – скажи, Ченерозумнику?! Цьому Саєві гній у Кабірі мішати – щастя після Шулми! Вони ж, певно, пояснювали – а їм не вірили; доводили – а їх не зрозуміли або не захотіли зрозуміти; і тоді вони почали нас рятувати. Як могли, як уміли, переконуючи кров’ю, смертю…
І вбили Друдла!
Ось і не вмію я спокійно міркувати… Щойно згадаю останній бій блазня, готовий Сая цього вузлом зав’язати! Я руку свою рідну, відрубану – і ту пробачити готовий, а Друдла ніколи й нікому не пробачу.
Радійте, Звитяжці з Шулми – знайшли ви послідовників! Чена Анкора з Єдинорогом… і пішли послідовники по ваших слідах.
Радійте і чекайте!
Щоправда, навряд чи багато таких, як я, набереться. Хто ще зуміє (або захоче) пізнати ціну крові, й брязкоту зламаного клинка, і звуку, з яким входить у тіло відточена сталь?
Не встигнете ви, втікачі… не перевчите. Навіть якщо у вас – у нас! – є в запасі кілька років. Три. П’ять. Десять. Однаково – не встигнете. Мало знайдеться людей і Звитяжців, здатних зрозуміти; ще менше – здатних відмовитися від ідеалу, від мистецтва й вишуканості Бесід заради жорстокої науки вбивати. Нехай навіть і в ім’я майбутнього життя – свого і своїх рідних.
Мало. Навіть якщо кожен буде вартий десяти, двадцяти шулмусів – що з того? І грозою пройде по емірату Джамуха Восьмирукий…
А якщо припустити, що ваш план, утікачі, вдався? Чим тоді ми будемо кращі від тих же шулмусів? Живіші – будемо, а ось чи кращі?.. І покотиться назад час, відкидаючи нас в епоху варварських воєн, важкої збруї й Диких Лез.
Що краще?
І чи є третій шлях?
Шлях Меча?
Одне було ясно: світ стрімко міняється, і ніколи вже йому не бути таким, як раніше… світ – він теж сам.
Сам під небом.
Розділ 11
Обіч дороги знайшлося чудове місце для Бесіди. Ми злізли з коней, у Коса в руці одразу ж опинився оголений есток, і вони взялися методично накручувати «Велику спіраль Вогню», яку я доти бачив у їхньому виконанні всього двічі.
Сам я майже не розминався. Ось уночі, на постої, вийду я тихо у дворик і подивлюся всерйоз, як жити мені в новій одежинці й за який кінець меча тримати. А зараз – марна справа, гра й більше нічого. Уночі, уночі підійдемо до коня незвіданого з вуздечкою вміння – тут поспішати нічого, ми тепер навчені…
…Кос став навпроти – і ми поклонилися один одному, старанно дотримуючись етикету. За нами ніхто не спостерігав, але ритуал – це для себе, а не для інших.
