— Капітане, спрямуйте тактичний зонд до району падіння метеорита.
— А як бути з моніторинґом?
— Моніторинґ відміняється.
Плато Поланського,
планета Фаренго (9КВ97:2),
зоряна система Таліс.
27 октомбрія 416 року Ери Відновлення
Таліс зійшла на низьке фаренгійське небо за лічені хвилини після того, як останній кіборґ забіг під склепіння тунелю. Її багряні промені освітили грубо обтесані стіни й шоломи людей, що схилилися над екранами. «Картинка» на екранах показувала фрезу кіборґа, який розширював колодязь у місці, де його закупорив робот-«здохлятина».
— А за роботом є прохід?
— Сканер показує порожнечу, — запевнив Махоніко.
Несподівано картинка смикнулася і зникла. До них долинув далекий гуркіт.
— Атака? — рука Некіча лягла на променевик.
— Здохлий робот упав, — припустив пілот. — Ми його розхитали, він відчепився і впав.
Виявилося, що він має рацію. Як тільки зв'язок відновився, стали очевидними зміни в колодязі. Шлях звільнився. Землерийного кіборґа відкликали назад, до тунелю, а до колодязя знову спустився «павук». Він дістався до того місця, де тепер спочивали залишки геологічного кіборґа експедиції Нурасова — купа композитної трухляви та уламки стомленого часом металу. Виявилося, що колодязь закінчується отвором у стелі широкого горизонтального проходу. У поперечному розрізі цей прохід нагадував трикутник зі зрізаною верхівкою.
— Ось і Лабіринт, — сказала Шерма. — Під колодязем встановимо житловий модуль. Місця там вистачить.
— А якщо нас там атакують охоронці печер? — запитав капітан. — Ми ж не зможемо оперативно відійти на зручнішу позицію. Пройти майже вертикальний колодязь під обстрілом надзвичайно важко.
— Усі загинемо, — підтвердила Овіта.
— Ти зараз уголос сказала те, що вже довгий час повторюєш подумки, — сказала їй Шерма. — Але, Ої, повір: тобі мене не зупинити. Один із давніх сказав, що справжню свободу людина пізнає лише тоді, коли їй не страшно вибирати поміж життям і смертю. Я — вільна, Ої. Абсолютно вільна.
— А ті, кого ти ведеш за собою?
— Хіба Ґвен і Алекс не підписали контракту зі Службою, не підрядилися за гроші досліджувати таємниці загиблого «Уриїла»? Вони отримають свої гроші. А Хем… — Шерма озирнулася на Махоніко:
— Ти йдеш зі мною під примусом?
— Я вільний, як і ти, — відповів той.
— А ви, капітане?
— Я солдат Федерації, — сказав Некіч.
— Ось бачиш, Ої… Якщо ти боїшся за себе, то не варто тобі лізти до того колодязя. Ми забезпечимо тебе ресурсами для життя, і ти чекатимеш нашого повернення в цьому тунелі.
— Я піду з вами.
— Я радію цьому. Щиро радію. І прошу тебе, сестро, припини пророкувати нашу загибель. Ти можеш нам допомогти. Ти ж умієш пізнавати підземелля Древніх через такі брами, які недоступні ані для людей, ані для кіборґів, ані для морліфів. Допоможи нам, Ої.
— Допомогти вам? Ви хочете увійти до Храму злодійським чином. Це неправильно, і ніякі вміння Знаючих не допоможуть вам. До Храму, Шей, треба заходити через головний вхід. Заходити з пошаною до його творців і з молитвою до Великого Будівничого Всесвіту.
— Чому ти називаєш Лабіринт Храмом?
— Тому що він є Храмом. Храмом життя.
— Тобі відомі шляхи цього Храму життя?
— Знаючі припускають, що він зберігає для майбутнього відродження насіння давньої могутньої раси. Але тобі, Шей, це насіння не цікаве. Тебе цікавлять небезпечні знання, за допомогою яких можна перемогти піфійок. Ти хочеш дізнатися, як працюють системи захисту Лабіринта, і створити на базі цих технологій нову зброю.
— Припустимо.
— А тобі, Шей, не видається блюзнірством шукати інструменти смерті у Храмі життя?
— Діалектика, — посміхнулася Шерма. — Пам'ятаєш, як нас вчили майстри бою з охоронного підрозділу «Еттлі Касмік»? Темрява породжує світло, ніч породжує день, а смерть — життя.
— Я не впевнена, що, скажімо, Повзучі Отці мислили такими примітивними схемами… А ще нас вчили: для того, щоби пізнати справді важливі речі, треба зробити три кроки: створити образ майбутнього, змінити назви і вдосконалити ритуал. Ти зробила два кроки і знехтувала третім. За це тебе буде покарано.
— Увага! — капітан перервав філософський діалог двох творінь Тейсанболона. — Супремус скеґера передав нам попередження. До місця нашої посадки наближається тактичний зонд типу «Зодіак».
— Нас виявили? — голос Шерми здавався спокійним, але Вольск почув у ньому легку хрипкість. Він уже достатньо знав особливості голосу клонки, щоби зрозуміти: вона гранично напружена.
— Не знаю. Можливо, ті, хто відправив зонд, бажають пересвідчитися, що там упав саме метеорит. Великі метеорити падають рідко, та ще й поблизу Лабіринту…
