легко дихати, але йому, очевидно, - ні.
- Може, купимо телевізор? - пропоную я.
- Як ми його купимо, якщо в хаті немає електрики?
Я хочу крикнути: я тебе не тримаю! - але мовчу.
- Слухай, давай змайструємо дельтаплан? - несподівано пропонує він.
- Що це таке?
- Літальний апарат.
- Ти хочеш літати?
- Тут літати було би дуже приємно.
- А що для дельтаплана треба?
- Парусину і трохи дощок на ребра. Можна зробити для двох. Розженемося з якогось горбика і політаємо. Правда, є ризик переломів, але заради такої авантюри не страшно.
- А де ми візьмемо парусину?
- Десь знайдемо. Ну як, ти не проти?
- Не проти. Але я вмію літати і без дельтапланів.
- Слухай, я не хотів тобі говорити, але ти ходиш вночі.
- Куди ходжу?
- Не знаю, куди. Надвір. Сьогодні вночі ти знову ходила. Я вийшов за тобою.
- І що я робила? Може, хотіла в туалет?
- Я теж так думав, але ні. Ти просто стояла на горбику.
- Нащо?
- Я не знаю, нащо, але так стояла, ніби чекала на когось.
- Я такого не пам'ятаю.
- Але я бачив, ти мала розплющені очі. Таке буває, що людина ходить вночі із заплющеними очима, але ти мала очі відкриті.
- І довго я стояла на горбику?
- Недовго. Може, хвилин п’ять. Ти простягнула була праву руку долонею догори, ніби хочеш когось з неї нагодувати.
- А що, був ще хтось біля мене?
- Біля тебе була якась чорна тінь, невисока, тобі до пояса. Схожа на собаку. Або на вовка.
- Це якісь дурниці! Чого би я годувала вночі собак?
- Тепер я думаю, що то таки був не собака, а вовк. Так, то був вовк.
- Ти хочеш сказати, що я вночі годую з долоні вовків?
- Так виходить. Я спочатку дуже злякався, хотів бігти тебе рятувати, але ти вже обернулась і спокійна йшла до хати.
- Це неправда. Тобі приснилось.
- Таке не могло приснитись.
- Могло. Раніше мені тут часто снилось щось подібне. Навіть дивовижніше. Мені снилось, що я проспала цілу зиму, як ведмідь у барлозі. Хіба таке може бути насправді?
- Не може.
Вже третій раз мені сниться моє з ним весілля.
Мене дуже дивують такі сни, бо насправді я жодного разу не подумала про весілля в реальності. Я ніколи не мала сентиментів до білих весільних суконь, а уві сні весільна сукня незмінно присутня, щоразу на різний фасон і різного кольору, але я знаю, що вона призначена саме для шлюбу.
Ще від малої я не любила носити сукні. Мені здавалось, то в сукні ходити нецікаво, принаймні менш цікаво, ніж в штанях і светрі чи футболці. Я любила мати на собі багато різного одягу, часто настільки різного, що перехожі на вулицях дивились на мене, як на закордонну дивовижу.
Мамина весільна сукня висіла в шафі, обгорнута целофаном. Поруч - татова військова шинель, важка і неймовірно громіздка.
Коли я влаштовувала вдома для родичів показові виступи моди, то ніколи не вдягала мамину весільну сукню - татова шинель притягувала мене значно більше. В шинелі я не могла ступити кроку, так багато вона важила. Я чіпляла собі на волосся татові військові ордени, що лежали в кутику шафи, в розмальованій фабричній шкатулці.
