Як тільки він зник з виду, я знову кинулася переглядати фотографії. їх було дуже багато. Деякі старі, деякі зовсім нові, зроблені на сучасному фотопапері. Знимки зі мною були найдивніші. На всіх знимках я дивилась в об’єктив фотоапарата і усміхалась тому, хто фотографував.
На деяких знимках я була там, де насправді ніколи не була. Наприклад, на березі Несамовитого озера. Я впізнала його по Варчиних описах. Чорна вода з високими неприродними хвилями, як буває тільки на морі. Я сиджу на березі і усміхаюсь тому, хто фотографує.
Вже вечоріло. Я поскладала всі знимки на купку і сховала їх у шухляди столу. Не хотілося зайвий раз їх бачити.
Перед остаточними сутінками під вікнами хати знову з’явився турист з рюкзаком.
- Вибачте, що я вдруге вас турбую, - сказав він. - Я запізно спустився. Не зміг нічим вибратися з Дземброні. Може, дозволите у вас переночувати? Завтра зранку я піду.
- У вас хіба нема намету?
- Є.
- Чого ж не розклали його десь в долині, а знову піднімались до мене?
- Щось не подумав про це.
- Напевно, мої чари вже подіяли.
- Я вирішив так само і не опирався.
- Будете спати на подвір’ї чи в хаті?
- В хаті.
- На підлозі чи на ліжку?
- На ліжку.
- А я де буду спати?
- Зі мною.
Я роздягнулась у темряві і залізла під ковдру. Він зробив так само.
- Я не вимагаю багато, - сказала я.
- А я і не зможу дати багато.
Він спочатку лежав скраю ліжка, потім поволі почав підбиратись в мій бік. Ставало все тепліше і затишніше.
- А чого ти би хотіла? - спитав він.
- Щоб ти ненадовго полюбив мене. Але по-справжньому.
- Хіба можна по-справжньому любити не довго?
- Чому ти сумніваєшся у всьому, що я кажу?
Ми кохалися, поки не зійшло сонце. В горах сонце сходить дуже швидко. Коли воно вже високо, спати найприємніше.
- Ти перша жінка, з якою я любився без «я тебе люблю».
- То скажи це зараз.
- Я тебе люблю.
- Не надовго, але по-справжньому?
- Так не буває.
- Якщо буває любов довга, але не справжня, то буває і така, якої я хочу.
Коли ми заснули, сонце висіло просто над Франевою хатою. Чорна гора втратила голову, подумала я, але так, без голови, вона ще вища.
Зранку, коли я ще спала, він зготував мені сніданок із залишків свого туристичного походу і приніс до ліжка.
- Я думала, тебе вже нема, - сказала я, розплющивши очі. - Тобі треба поспішати, бо можеш спізнитись знову.
Він мовчав. Витяг з рюкзака вже надпиту згори пляшку рому.
Надворі стояла вітряна погода. Я сиділа на кріслі-гойдалці, загорнута тільки у плед, і сьорбала з горнятка ром.
- Відколи це туристи носять з собою в похід ром? В горах треба пити горілку, а ром п’ють тільки над морем.
- Колись Карпати були морем.
Вітер свіжий і вологий. Мені навіть здалося, що я чую шум прибою.
- Я трохи хворіла останнім часом. Мала гарячку.
- Просто за тобою ніхто не доглядає. Жінок в горах треба оберігати від хвороб, диких звірів і блискавки.
