Мистецько-культурологічний проект «Жлоб. Жлобство. Жлобізм»
«Зцілення часто через біль приходить»
Авіценна Дорогий читачу, ти тримаєш у руках унікальне видання, що постало в українському мистецькому просторі зусиллями цілої низки видатних сучасних митців та культурологів, яким ми уклінно дякуємо за співпрацю (див. розділ «Подяка»). Щиро кажучи, ми самі не сподівалися, якої глибини філософської та мистецької думки можуть сягнути роздуми наших респондентів у темі, окресленій цим проектом. Відверта полярність тлумачень, дивовижний радикалізм суджень, вир емоцій, певна неполіткоректність висловлювань — все це дозволяє нам вважати цей проект неоднозначним і дискусійним. Ми лишаємо за собою право не поділяти цілком думок авторів, представлених у виданні, але в будь-якому разі готові боротися до останнього за право авторів їх висловлювати.
Насамкінець, аби вберегти себе від (не)упереджених читачів та майбутніх дослідників феномену жлобства, аби не оминути ненароком увагою шквал запитань з боку мистецької та навколомистецької спільноти («Навіщо вам це потрібно?», «Для чого то все?», «З якою метою?»...), ми створили майже офіційний прес-реліз. Цей текст-маніфест розсилався учасникам проекту та представникам мас-медіа, які висвітлювали тему жлобства:
Жлоб. Жлобство. Жлобізм.
Цим проектом ми ставимо собі за мету осягнути реальність через мистецтво. Дослідити витоки та наслідки такого розповсюдженого явища проявів соціальної, політичної, побутової та мистецької активності, яка узагальнено характеризується термінами: жлоб, жлобство, жлобізм. Ось наше основне завдання.
Символічно, що це явище, яке має глибинне історичне походження, а часто і характерну національну забарвленість, досі не було детально досліджене у творах митців, історіографів, культурологів. А сам термін «жлобство» має «нелегальну ужиткову прописку», хоча позаочі в термінології фахівців у різних галузях є одним із провідних найменувань, яким характеризують ті чи інші прояви соціальної, політичної, побутової чи мистецької діяльності.
Дослідження цього явища, його структуризація, візуалізація, створення словника термінів і каталогізація — результат спільної праці низки видатних постатей сучасного культурологічного простору — має зафіксувати й маркувати найбільш розповсюджені прояви жлобства у різних сферах людської діяльності.
Перше слово у візуалізації та концептуалізації проекту мають сказати видатні українські митці та культурологи.
Результатом першої частини проекту має стати видання книги під робочою назвою «Жлобологія» та великого мистецького каталогу, другої — створення низки телевізійних і радіопрограм, науково-документального фільму та проведення великої виставки робіт художників жлоб-арту.
Проект «Жлоб. Жлобство. Жлобізм» не має на меті вести боротьбу з цим явищем. На основі культурно-мистецького діалогу ми прагнемо якомога об’єктивніше дослідити, класифікувати, структуризувати його і створити прецедент для обговорення в суспільстві. Саме це є головною ідеєю проекту і запорукою того, що, набувши сталих форм, жлобство стане чітко візуалізованим, предметним і художнім явищем. А чи бути його адептом чи антагоністом — індивідуальний вибір кожного.
P.S. Ми працювали над цим проектом, керуючись бажанням зробити власне життя й життя інших чистішим, чеснішим і, зрештою, вільнішим. Попри те, що, як зазначено в епіграфі: «Зцілення часто через біль приходить». Тож заздалегідь просимо вибачення у всіх, кого ця книга може образити чи зачепити.
З повагою і любов’ю до всіх, хто читатиме це видання, засновник Союзу Вольних Художників «Воля або Смерть»,
Антін Мухарський
Жлобство, аж до втрати свідомості
Це унікальне видання можна назвати експериментом.
З огляду на те, що в основі творчого процесу живе сліпий метод. Та в цьому дослідженні все виявилося набагато цікавішим: бо не лише учасники, а й самі експериментатори впродовж усієї роботи над проектом не підозрювали про ті важливі дражливі речі, які впливали і впливатимуть на його результати. Уявіть собі, пані і панове, ви маєте справу із подвійним сліпим експериментом.
Хоч від початку ми розуміли, що сама тема жлобів і жлобства є настільки ж приємною, як міазми з вигрібної ями. Та за своєю суттю це якраз ті природні й нестерпно їдкі випари людської комунікації, які отруюють свідомість і життя — кожного. Жлобство — настільки «низький» жанр, що без метафор і чорного гумору тут не обійтися. Й обговорення такого феномену — парадоксальне завдання, навіть абсурдне на перший погляд, у цій проблемі, нам здавалося, взагалі відсутнє рішення на рівні логічного мислення...
Хтозна, може, варто шукати відповіді на питання, хто такий жлоб, як і хто така людина, в стані зміненої свідомості? Чим це питання не коан? Побутова логіка тут безпорадна, а раптом допоможе дзен? Не можна в настільки тонкій метафізичній дилемі покладатися на премудрості Карла Маркса і його емоційно недорозвиненого адепта Леніна, які переконували мільйони світлих голів, що буття породжує свідомість. По-перше, буття — річ тонка й невловима, яку людським розумом неймовірно важко осягнути. По-друге, ми надто мало знаємо про те, що таке людська свідомість, і майже нічого не розуміємо в свідомості ближнього жлоба. Мабуть, про свідомість можна дізнатися відчутно більше, коли втратити її. А потім, після повернення до реальності, писати про цю ж свідомість (що я і роблю) і про те, що без неї буття — це тільки біль, страшний настільки, що здоровий глузд безсилий його пояснити.
Якщо ж досвід втрати свідомості збільшити до масштабу (У) країни, то це і є той стан, у якому остання зараз перебуває.
Але повернімося до наших жлобів. Усе почалося зі слова, і був ним — жлоб. Нам здавалося, що ми знаємо, про що йдеться.
Ми шукали спосіб, аби якомога точніше описати його, жлоба, дослідити, виміряти, простежити причинно-наслідкові зв’язки його походження й призначення, здійснити прогноз щодо появи його нових значень і проявів... Хоча ми науковцями не є і не бачимо соціальну реальність з усіма її репрезентативними вибірками, похибками, опитувальниками, обчислюваннями середньостатистичних людей абощо. Жодних упереджень і апперцепцій у сприйнятті жлоба, жлобства і жлобізму ми не відчували й тому не фіксували своїх же «комплексів» на тлі феномену, який намагалися пояснити з допомогою видатних сучасних митців, культурологів і тих людей, які можуть мислити про складні чи прості речі та виразно артикулювати власні погляди.
Ці пошуки відповідей спричиняли в нас — уже на етапі живої розмови — хрестоматійний когнітивний дисонанс й невимовне сум’яття. І наша система цінностей і соціальних стереотипів мутувала й перероджувалася, як герої абсурдного світу Франца Кафки.
Ми відчували збентеження, страх, біль, трепет, симпатію, злість, тугу, жаль, лють, ненависть і любов до слова «жлоб» і до жлоба. Ми зловили себе на думці, що живемо у викривленій соціальній реальності, яка є породженням упереджених соціальних установок стосовно сприйняття іншого — кожного, ким би він не був. І якщо суспільство навчилося стверджувати, що сліпці — безпомічні, сліпці такими стануть, як і всі «ненормальні» — творчі особистості, аутисти, рецидивісти чи, нарешті,
