плебеїзація XX століття призвела до вкрай негативних результатів.
Сильні і лузери
Ми живемо в юдейсько-християнському світі, де перемогла ідея любові до ближнього, любові до слабкого.
Християнство сьогодні — панівна світова релігія, яка хоча б на ідеологічному рівні опікується слабкими, а не гераклами-силачами. Християнський Бог любить хворих і немічних, на відміну від Зевса.
Спартанці були носіями олімпійської релігії. Фізична сила — понад усе і зневага до слабких. Якщо ти кволий, то бог від тебе відвернувся. І якщо відвернувся він, то люди й поготів. Вони ні жінок, ні малих дітей не любили, бо ідеалом людини, людським еталоном для спартанця став Геракл. Якщо ти піднімаєш 400 кілограмів, тоді тебе поважатимуть. А жінка чи дитина спроможна на таке? Ні, тому й вони обожнювали сильних гарних чоловіків. Зевс вирішив узагалі обійтися без жінок: то в нього з голови вийшла богиня Афіна-Паллада, потім він доносив сина Діоніса у стегні. От таким чином бог народжував, як прокоментувала одна зі студенток: «із чєго прідьоцца». Уже через це жінок можна зненавидіти, що дитину без них проблемно народити.
Культ сили насаджували змалку: хлопчик мусив вправлятися з гантелями, аж поки не жбурне однією рукою через плече 150 кг. Щотижня юнаків у школі контролювали: чи правильно нарощують масу тіла. Голі хлопці проходили повз вихователів, і якщо побачать на ньому хоч трохи тлущу — б’ють несамовито. Тож якщо переїв — то б’ють тебе і кухаря — за те, що смачно зготував. Якби не було так смачно, то не переїв би. А ще вчили, що сам собі мусиш добувати їжу. Хоч кради, якщо інакше не вмієш. Та коли тебе викриють, то знов битимуть. По-перше, за те, що крадеш, а по-друге, бо не вмієш і цього чинити. Тобто нормою було — бити. Це й досі жлобський дієвий метод у середовищі блатарів.
Любити всіх
Недавно слухав проповідь патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Того, що про нього Патріарх Московскій і всєя Русі Кірілл казав, що він був полковником КДБ, хоча насправді й не був. І молодому Філарету викручували товариші руки і намагалися переконати, що не існує жодної таємниці сповіді. Витягнув кадебіст маузера, а священик йому каже: «Знаєте, мене це не лякає. Ви мені зробите послугу, якщо допоможете швидше потрапити до Бога».
Святий Серафим Саровський з усіма вітався: Христос воскрес! І звертався до людини «радість моя», йому ж на вухо шепотіли, що це вбивця, а він на те відповідав: усе одно образ Божий. Любити вбивцю справді тільки святі люди вміють. «Треба любити кожну людину, — каже Філарет, — бо вона образ Божий, хоча й зіпсований, ущербний». Гріх можна ненавидіти, але не носія гріха. Ці речі треба розрізняти, хоч це не так просто. Як відокремити одне від іншого?
Це складне питання — як полюбити людину? Але треба себе примушувати до доброзичливості принаймні. Справді, як полюбити жлоба?
Драматургія життя
Спілкуюся час від часу з небожем Малевича, йому вже за 80... Він розповідає, що побував у Канаді в дядька... Потім знов мав можливість приїхати до Канади, але зрозумів, що не зможе залишитися, бо не витримує їхнього штибу життя. І ось він каже до своїх: «Ви снідаєте і розмова у вас про доляри... В обід — про доляри, ввечері — знов за рибу гроші. У вас у житті нічого не відбувається чи що? А от мені є що згадати: Житомир, 1937 рік, нас виселяють з дому як поляків. Я маю років 10, іду з мамою, без тата, бо його арештували... Ми йдемо, і — раптом бачу, як з балкона нашої квартири вгодовані жлоби-енкаведисти скидають піаніно наше...»
Драматургія життя українського справді прецікава, хоч і по-своєму патологічна.
Отож, жлобство — поняття відносне...
Сергій Хохол. «Жовтий жлоб», 2009 р.
Едуард Димшиц
Фото: Михайло Андрєєв
Едуард Димшиц — мистецтвознавець, куратор корпоративних та приватних колекцій. Кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України. Народився 1960 р. у м. Ромни (Сумська обл.). 1982 р. закінчив факультет теорії та історії мистецтва Київського державного художнього інституту (зараз Академія мистецтв). Понад двадцять років працював в Інституті мистецтвознавства ім. Рильського НАН України. Зібрав колекції картин для страхової компанії «Омета-інстер», «Градобанку» («Українська національна галерея») та Першого українського міжнародного банку; сформував багато приватних збірок, зокрема колекцію бізнесмена Костянтина Григоришина. Заступник голови секції критики Київської організації Національної спілки художників України, заступник голови Української секції Міжнародної асоціації арт-критиків АІСА (ЮНЕСКО). Основні праці: «Натюрморт в українському живописі XX ст.» (1992), «Живописний заповідник» (1993), «Василь Чекригін» (2005).
Мистецтво і жлоби
Жлоб — у моєму уявленні — істота сіра, неяскрава, недалека, хоч бувають винятки. Ці люди здебільшого активні, сповнені вітальної енергії і водночас агресивні в ставленні до інших та іншого. Але визначальним критерієм є те, що думати вони таки не вміють.
