міді) або коштовностей у її оздобленні.Як істота підземна, змій пов'язаний у фольклорі з коштовностями та металом, зокрема із золотом. Існує повір'я: якщо людина проспить ніч на купі золота, то вранці перетвориться на дракона. У німців дракон Фафнір в епосі про Зігфріда, вбивши свого батька й ошукавши брата, заволодіває скарбом і лягає на ньому, охороняючи. За часів середньовіччя вірили, що в голові змії міститься коштовний камінь карбункул, який захищає від нечистих сил, попереджає про небезпеку, наділяє владою, дає перемогу над ворогами та повагу друзів. Але ніхто з людей не в змозі заволодіти ним, бо відразу після смерті тварини камінь зникає.Змій може бути уособленням не лише вогню, а й водяної стихії. Він господар земних і небесних вод, що дарують землі плодючість. Із цим уявленням пов'язане ритуальне вбивство змії, яке здійснювалося в багатьох народів під час посухи. У магічному обряді викликання дощу в племені анула вбиту змію зі співами розкладали на землі і встановлювали над нею зігнутий пучечок трав, що мав символізувати веселку. В Україні вірили: вб'єш змію — піде дощ. Чехи та естонці під час посухи вішали змію вниз головою, викликаючи дощ у такий спосіб. У переказах про відьом, які крадуть небесну вологу й ховають її у глечиках у коморі, типовим є епізод, коли неслухняна цікава робітниця відкриває глечик, а звідти лізуть змії, жаби та вужі — символи небесної води.Ідея про зв'язок змія з небесними водами відтворена в образі змія-веселки. За міфічними розповідями народів Східної та Південної Азії, змій-райдуга припинив колись вогняний дощ, котрий мав знищити людей. Деякі африканські та американські племена вірять, що райдуга — це велетенська змія, яка опускається на землю, щоб випити джерельну воду. У Китаї існує культ дракона — зберігала небесних вод. А веселку там називають "змією, що п'є воду".У народній культурі змій асоціюється із плодючістю й символізує чоловіче начало. Зображення змія бачимо на різних частинах тіла жіночих статуеток ранньотрипільського періоду (на животі,стегнах, сідницях). До речі, змій може позначатися тут лише певного геометричною фігурою — ромбом, трикутником, мальтійським хрестом, свастикою тощо. Навіть момент зачаття в міфопое- тичній свідомості слов'ян пов'язувався зі змієм. Наприклад, билинний Волх Всеславич народжується від того, що мати наступила на змія.З цим же пов'язаний і кашубський вислів про вагітну жінку: "Лелека змію пустив на її поле, на її лоно, а вона її схопила".Мотив одруження змія чи вужа із людською дівчиною поширений у казках. У казці "Зозуля та Соловейко" дівчина потрапляє до підземного царства, господарем якого є вуж — її майбутній чоловік:"Пішла мати з дочкою жита жати. А там у полі стояв дуб. Жали ж вони жито, кінчили жати, почали збиратися додому. Мати каже дочці:— Іди ти, доню, раніше.А дочка каже:— Ідіть ви, мамо, бо я ще поки руки помию та вмиюся...А в їх же у тикві була вода, бо брали ж харчі й питво в поле на весь день.Тоді дочка прибралася, взяла серп та й іде додому. Дійшла до дуба та й постукала серпом об дуба, мовби серп оббила, та й провалилася крізь землю".У казці "Зозуля" вуж перевозить дівчину через море. В іншому варіанті він простягається між берегами, і та просто переходить по ньому.Міфічний змій у фольклорі може виступати в ролі звичайної гадини, плазуна, що викликає моторошні відчуття своїм виглядом і пов'язується з магією та забобонами, завдяки певному способу життя й біологічним особливостям. Існує безліч повір'їв, які дають вказівки, як поводитися зі зміями, та замовлянь — щоб приборкати цих химерних створінь. Ось приклад замовляння від укусу змії:"Святая Пречистая Божая Мати по полю ходить, шукає, а у неї сам Господь питає: "Чого ти ходиш, шукаєш?" — "Ходжу, шукаю Шкурапеї змії". Шкурапея змія на високій горі, під синім каменем. Одна Шкурапея, друга — Пелагея, третя — Катерина. Родили вони по дев'ять дочок різних змій: лісову, польову, водяну, межову, підплотну, горохову. Ось ти, Катерино, закрий своє рило, бо прийде сам Юрій зі списом, проб'є його списом".За багатьма слов'янськими повір'ями, людина, яку вкусила змія, врятує своє життя, якщо раніше від плазуна дістанеться до води, оскільки саме від води плазун отримує свою силу. "Якщо вкусив вуж, то треба рятуватися одразу ж, щоб вуж не встиг по росі до води дістатися і напитися, бо тоді ніякий вже знахар не допоможе, ніякі замовляння не матимуть своєї сили, тим більше, коли пройде перед цим ціла ніч".Українці та білоруси вірили, що у вбитої гадюки треба обов'язково відсікти голову й кинути далеко від води, інакше вона може ожити знову: "Змію мій дід як забив, дак голову колом відтяв, а саму її відкинув далеко від ріки, бо там як попаде і води нап'ється, то знову оживе". За іншою легендою, змія отримує силу від каменя. Коли гадюка народжує маленьких гадюченят, вона їх відразу ж з'їдає, бо вони ще не мають отрути. Якщо ж гадюченята швидко тікатимуть до каменя, то вже ніхто не зможе їм зашкодити, бо камінь дає їм отруйну силу. Із цим же пов'язаний карпатський звичай вішати вбиту зміюку на дерево, бо інакше вона оживе.Міфологічні уявлення про хаосну природу змія відтворені в повір'ї: якщо на млині знесло греблю, значить чаклун кинув у воду зміїне молоко. Загалом же в народі зберігалося шанобливе ставлення до гадів, пов'язане з давнім шануванням змія. Костій Безсмертний
Костій Безсмертний, або Кощій Бездушний, — казковий персонаж-злотворець — відносно рідкісний в українському фольклорі (в російських народних казках він трапляється куди частіше). За своєю роллю Костій рівнозначний помітно популярнішому образові — змію. В різних варіантах тієї самої казки вони вільно заміняють один одного. Костій — так само житель потойбіччя, викрадач
