Доки він співав гімн, вода досягла півдіаметра отвору і Габір-Ратибор почув у кам'яній товщі контрфорсу глухий скрегіт, немов запрацював давній потужний механізм, розбуджений виром вод.
Кричали птахи, хлюпотіла вода і час-від-часу з-під гранітних блоків просотувався звук надії — скрегіт. Ратибор чекав; так чекає виплекану здобич мисливець, так містик завмирає у передчутті Об'явлення, так наступник трону вислуховує цинічну формулу наступництва; король помер, хай живе король! Учневі Мелхиседека здавалося, що сюди, в запустіння Харра, прийшов з астральних кресів безсмертний дух мудрого сина Левія, що стоять обіруч нього стовпами Завіту Єремія і Варух, і сотні Обраних, що передали Обраність свою в заступництво майбутнім вікам…
Скрегіт став ритмічним — здавалось, у підземеллі святилища оберталось водяне колесо. Але ззовні нічого не змінилося. Ратибор зрозумів: механізм, що відкриває таємницю храму, готовий до дії — Час Виповнення прийшов, — але відкриває схованку таємничий ключ. І ключ цей — друге слово «кадеш».
«„Кадеш“ — це оаза, де Мойсей видобував зі скелі воду», — згадав він слова Антонія. — «Знак „кадешу“ — вода зі скелі», — вирішив Ратибор і ввійшов у браму-трапецію. Від хвилювання він не відразу опорядився з кресалом: кремінь вломився на залізній штабці. З п'ятого чи шостого разу просушений мох всмоктав червону іскру і спалахнуло полум'я. Він запалив — смолоскип — найбільший із трьох прилаштованих і рушив уздовж західної стіни вітальної зали, прислухаючися: чи не дзюрчить струмок «зі скелі».
Тисячолітня суха тиша панувала у храмі богині Кадеш. Учень Мелхиседека обстежив вітальну залу, кімнати священних блудниць, залу підношень, кімнату верховного жерця — знаку не було. У вівтарі Ратибор почув шум води. Звук линув з-під підлоги.
Сповідник Шехіни спробував відсунути жертовник — чорний базальтовий куб з рельєфами-лотосами на гранях. Але важка брила навіть не ворухнулась. Тоді Габір оглянув плити підлоги. Від жертовника через дві плити тягнулась видовбана у граніті ринва/ Колись цим жолобом від вівтаря відводилась кров жертв. Вона впадала у бронзову лійку.
— Дивно, що грабіжники не витягли її з підлоги, — прошепотів шукач. — В лійці не менш, ніж двадцять сиклів зеленої бронзи.
Він спробував був відділити лійку від гранітної плити: сталевим лікарським гачком зачепив її за край і потягнув до себе. Але лійка не піддалася. Ратибор наблизив смолоскип до бронзового кола і побачив на обідку лійки знак Трапеції. На плиті, в яку вмонтували лійку, був напис: «Кадеш, безсмертна богиня». Ієрогліфи оточували обідок лійки, і знак трапеції впирався у рискувату диграму «безсмертна».
Ратибор відчув, що нова загадка святилища перевищує його Розуміння Прихованого. «Обраність моя вбога і вміння мої щербаті недосвідченістю», — бідкався він сам до себе і просив дух Мелхиседека постати з вічного буття у минуще. Шехіною і Тіккуном він заклинав Світлі Сили Буття прийти на допомогу шукачеві при останньому кроці пошуків.
І відчув він себе порожнім у Час Наповнення.
Засичав і погас смолоскип. Темрява огорнула вівтар Кадеш. Учень Мелхиседека думав про таємниці знаків безсмертної богині. «В історії з заповітом Єремії, — міркував він, — є щось незрозуміле. Чому нащадок Обраності пророка Варуха, сина Нірії, сховав твір найвірнішого зі слуг Єдиного у храмі поганської єгипетської богині? Чому медальйони Обраних прикрашені знаком хтивої Кадеш?..»
Він запалив другий смолоскип і проспівав закляття Білого Озера:
