— Т-т-тобто? — вирішив я підіграти йому.
— Д-д-древні халдейські з-з-заморочки. Цій ма-ма-ма-шинці вже кілька тисяч років.
— Та йди ти… — мені здалося, що коньяк почав діяти, а мій приятель навіть після невеликої дози алкоголю змінювався до невпізнаності.
— Зуб д-д-даю, — сказав він якось аж гордовито, і з цієї пихи, і з цієї прихованої цитати (наш таємний код передбачав цитування на позір безпритульних фраз, авторство яких тим не менше було нам достеменно відоме), з цієї псевдоцитати, якщо хочете, я зрозумів, що він не жартує і що коньяк тут ні до чого.
— Халдейські заморочки… — протягнув я замислено і зробив хід у вже розпочатій кимось партії.
Турок хитнув маленькою безмозклою голівкою і не вагаючись вліпив мені елегантний орієнтальний мат.
— Ні хуя собі! — вихопилося в мене.
— Л-л-лишися. Цього ч-ч-чорта обіграє л-л-лише о-обра-бр-бр-раний. K-кажу тобі, справа д-давня, непроста і ма- май-же бе-безнадійна. М-м-може, твій м-м-малий…
— Слухай, звідки ти знаєш, що в мене буде син?! — обірвав я його, але відповіді не отримав, бо нагло згасло світло, просто згасло світло, нічого надзвичайного, в нас — це вже майже національна традиція, проте реакція мого приятеля дещо збила мене з пантелику (С. в. і. т. л. о. з. г. а. с. л. о.):
— Denmark's a cunt![32] — вигукнув він, не затинаючись, і перехилив рештки коньяку просто з пляшки.
А потім ні до ладу, ні до прикладу з пияцьким пафосом додав:
— Ш-ш-ша… шанування моє цим колоніям Чорного Лісу!
(Це була одна з наших криптограм, але перебріхана до невпізнанності, що могло означати одне з двох: або алкоголь почав діяти надто швидко, або я проґавив зміну шифру).
— Ти можеш сказати по-людськи, що це все означає? — запитав я, запалюючи недогарок свічки й вставляючи її у відповідний паз конструктора Lego.
— 3-з-з-ро-б-б-би чаю, — попросив він замість відповіді.
— Чаю не буде, — мусив констатувати я за хвилину. — Воду і газ теж відключили. (С. в. і. т. л. о. з. г. а. с. л. о. Г. а. з. в. и. м. к. н. у. л. и. В. о. д. у. п. е. р. е. к. р. и. л. и.) То скажеш, що це все означає?
— Б-б-боюся…
— Я теж.
— …б-б-боюся, сьогодні не твій день.
— Боюся, що саме мій. Але має ж це щось означати…
Він повагався якусь мить, а потім з максимально можливою в його ситуації швидкістю перехопив мою фразу, як добрий сценічний партнер:
— М-м-має ж це означати ще щось, окрім п-п-перерозподілу м-м-майна, так? Список м-м-можливих п-п-пояснень я тобі зараз окреслю. П-пе-перше — ти сам цього хочеш, о-о-орлику. На дні своєї пі-пі-підсвідомості ти сам граєш п-п-проти себе на спокуту власного м-м-минулого, якого не слід згадувати. Друге…
— Старий, тебе заносить, не здається?
Однак він не слухав мене.
— Д-д-друге. Час намертво з-з-зупинився, і 3-з-загір, що випав колись, випадає д-д-дев'яносто разів поспіль. 3-за- загалом, сумнівно.
Мені залишалося лише слухати його п'яну маячню. Може, хоч так вдасться бодай щось довідатися.
— Третє. Бо-божисте втручання, сказати б, не-небесна ласка послана тобі (див. притчу про дітей Ізраїлевих) або на- на-навпаки — вища кара (див. притчу про дружину Лота). Че-че-тверте. У тебе є р-р-радіоприймач?
— Так світла ж немає.
— Я н-н-не п-п-про світло тебе п-п-питаю, я п-п-питаю, чи є в тебе р-р-радіоприймач («Я не про світло питаю…» — хіба може щось звучати безнадійніше?)
— Є. Допотопний, ще батьків.
