Навіть снідати вже ніколи. Через півтори години будемо вдома. Там уже поснідаєте.
— Та хоч молочка по кухлику випийте! Чого це натщесерце у дорогу вирушати? Не положено Ану, лізьте у льох скоренько! — наказала баба Секлета.
Тато перезирнувся з дідом. Мабуть, в обох майнула одна й та сама думка.
— Давай! Лізь! — кивнув дідусь.
Коли тато виліз із льоху, на нього боляче було дивитися — такий розгублений і нещасний був у нього вигляд.
— Що?! Нема?! — вигукнув дідусь.
— Нема! — ледве вимовив тато.
Розділ XI
— Я розпитав по своїх каналах — під прізвиськом Мадам Дисконт жодної перекупки, скупниці краденого у нашому місті не зафіксовано В усякому разі ніхто такого прізвиська не чув.
— Це ще не значить, що нема. Відсутність інформації ще не доводить відсутності суб'єкта.
Капітан Попенко скривився:
— Стьопо, ти мене ображаєш. Мої клієнти знають усіх (повторюю — всіх!) більш-менш професійних скупників краденого. Дешевий товар береться не з повітря — він спершу повинен десь зникнути. А Мадам Дисконт, як було сказано, може дістати все — і зовсім дешево… Отже, вона мусить бути зв'язана з моїми клієнтами.
— Логіка є. Але… Невже Вася мені збрехав, вигадав неіснуючу Мадам Дисконт?
— Не думаю. Що це йому дає? Людина, яка не відчуває своєї вини, має «залізне» алібі, ніколи не стане брехати. Бо брехня завжди може підвести, ускладнити становище.
— Тоді треба вважати, що Вася Забарило причетний до справи і хоче заплутати слідство, спрямувати його не в той бік.
— І це не виключено. Але давай подумаємо — що дає вигадана постать старої перекупки?
— Стривай! Якщо Мадам Дисконт справді існує, Іра Іващенко може про неї знати. Кому-кому, а нареченій Жора міг щось купувати через ту Мадам.
— Молодець, пане Горбатюк! Професор Китайгородський мав рацію — ви маєте хист до криміналістики. Здавалося б, елементарне міркування, лежить на поверхні, а мені якось не одразу спало на думку. Дійте, Степане Івановичу!
…У приймальній комісії було, як завжди, багатолюддя і штовханина.
Оскільки капітана Горбатюка цікавило тільки оце одне конкретне питання, він вирішив не чекати кінця робочого дня і поговорити з дівчиною не відкладаючи.
Ірина зустрілася з ним очима і завмерла.
Були в її погляді і чекання, і надія, і страх.
— Можна вас на хвилиночку? — тихо спитав він, підійшовши до столу.
— Так, так, — хвилюючись, сказала вона.
Вони вийшли в коридор і підійшли до вікна.
— Ну що?! Що?! — тремтячим голосом спитала вона.
— Поки що нічого конкретного, — сказав капітан якомога спокійніше. — Просто мене цікавить одне невеличке питаннячко. Скажіть, ви чули коли-небудь від Жори про Мадам Дисконт?
— А що? Вона під підозрою? Так?
— Значить, чули. Хто вона? Адресу, телефон можете сказати?
Дівчина розгублено здвигнула плечима:
— Ні-ні. Не знаю.
— А де хоч вона живе? В якому районі? Описати її можете?
— Ні. Я ніколи її не бачила.
— Але ж ви знаєте про неї? Що ви про неї знаєте?
