Annotation
В «Бенкеті» розповідається міф про двостатеву шароподібну людську істоту, яка була через гнів богів поділена на дві частини, і через постійні пошуки однієї частини другої виникає любов. В зазначеному діалозі розвивається ідея платонівського еросу — деймона-посередника між людським та божественним (явищами та ідеями). Він виникає у любові до людини. Мов по сходинках йдеться вверх до любові до усього красивого та, в результаті, до ідеї краси. В «Бенкеті» Алкивіад схвально відзивається про Сократа. Він говорить, що саме Сократ є цим деймоном-посередником. Спочатку він приваблює увагу до себе, спрямовуючи її на пізнання ідей. ПЛАТОН
ПЛАТОН
БЕНКЕТ
(172) Гадаю, я достатньо обізнаний з тим, що ви цікаві були б довідатись від мене. Нещодавно, коли я прямував зі своєї Фалерської оселі до міста, впізнав мене, ідучи слідом, один мій знайомий і ще здалеку гукнув: — Егей, Аполлодоре, Фалерцю, а підожди-но! Я зупинився, почекав. — Давно вже шукаю тебе, Аполлодоре. Хочу розпитати про той бенкет в Аґатона, де були Сократ, Алківіад та й інші, — які ж то промови виголошувалися там на честь Ероса. (b) Один чоловік, якому довелося слухати Фенікса, сина Філіппа, вже розповідав мені, говорив, що й ти про це знаєш. Сам він нічого до ладу не оповів, то може, ти? Зрештою, це твій обов’язок — переповідати іншим те, що говорив твій приятель. Але передусім скажи нам, чи ти сам був на цьому бенкеті? У відповідь я сказав йому: (c) — Мабуть, ти й справді нічого не зрозумів зі слів того оповідача, якщо уявляєш собі, що той бенкет, про який питаєш, відбувся так недавно, що й я міг там бути. — Так я, власне, й думав, — зізнався він. — Ну що ти, Ґлавконе? Хіба тобі не відомо, що Аґатон уже багато років не показується в Атенах? А щодо Сократа, то з ним я приятелюю так, що й дня нема, аби я не придивлявся до того, що він робить, і не прислухався до кожного його слова, вже зо три роки. (173) До того часу, де тільки не носила мене доля, і я уявляв собі, що роблю щось потрібне, а насправді був нікчемний, як кожен із вас — як от ти тепер, якщо думаєш, що краще займатися будь-чим, аби не філософією. — Та годі жартувати, краще скажи, коли відбувся той бенкет? — Ще коли ми були дітьми, як Аґатон отримав нагороду за свою першу трагедію — наступного дня він разом із хоревтами складав жертву богам на честь перемоги. Відтоді, здається, аж надто багато часу минуло. (b) — І хто розповів тобі про цей бенкет? Чи не Сократ? — Ні, присягаюся Зевсом. Це був той самий чоловік, що й Феніксові розповідав, — Арістодем Кідатенець, малого зросту, завжди ходив босий. Він був на цьому бенкеті як один із близьких приятелів Сократа, — так мені, принаймні, здається. Якось я розпитував про це і в Сократа, і те, що почув від нього, не суперечило тому, що говорив Арістодем. — То, може, все-таки поділишся тим, що знаєш? — наполягав Ґлавкон. — Тим паче, що дорога до міста — гарна нагода і поговорити, і послухати. На тому й погодились — йдучи до міста, розмовляли про те, що мовилося на бенкеті в Аґатона. (c) Тому я чуюся достатньо підготовленим, — про що й зауважив на початку. І якщо ви хочете, щоб я розповів це й вам, не відмовлятимуся. Така вже моя вдача, що я завжди тішуся, коли або сам маю нагоду провадити філософські бесіди, або можу послухати інших, сподіваючись і собі щось скористати. Та коли чую не раз розмови, ті що їх ведете з багатими й дуже заклопотаними людьми, відчуваю, як вони мене гнітять. Мені тоді жаль і вас, і ваших друзів, бо гадаєте, що робите щось путнє, а насправді гайнуєте час. (d) Однак ви, зі свого боку, вважаєте, мабуть, нещасним мене. Визнаю, може, ваша правда. Але я думаю, що це ви нещасні, не тільки думаю, — переконаний у цьому. — Ти зовсім не змінився, Аполлодоре. Як завжди звинувачуєш себе та інших. І здається, без жодної на те підстави всіх, окрім Сократа, починаючи, звичайно, із себе, вважаєш за нещасних. З якого це дива прозвали тебе м’якуном, правда, не знаю. Бо на словах ти завжди готовий накинутися на себе та інших — на всіх, хіба лише Сократ — виняток для тебе. — Як же мені, любий, не втрачати розуму й тями, якщо я маю таку думку про вас і про самого себе. (e) — Не варто зараз сперечатися про це Аполлодоре. Зроби нам ласку, — не
