— Усю ніч?
— Майже.
— Але ти вперта.
Індиго, не чекаючи запрошення, зайшла до квартири, поставила портфель під ноги Мітеликові й запитала:
— Де моя кімната?
— А я ще не придумав.
Індиго пройшла до вітальні, потім заглянула у кімнату Анжели.
— Тут погана енергія, — сказала вона. — Це кімната вашої дружини?
— Так. А ти нахаба.
— Ви ще нахаб не бачили.
— До речі, коли приходиш кудись у гості, треба казати: «Добридень!»
— Добридень.
— Будеш спати у вітальні. На дивані.
— Там теж погана енергія.
— Краща за інтернатівську.
— Гірша.
— Навіть так? Тоді йди до спальні. Он туди. А я на диван.
— Оце тут спальня? — Індиго побачила розкиданий сексодром, презервативи на підлозі й хитро глянула на Валерія Петровича. — Тут краще, але…
— Але ти перебірлива дівчинка, я тобі скажу. Їсти хочеш?
— Дядько Слава мене нагодував. У ресторані.
— О, то ви ще в ресторані посидіти встигли… Ок. Тоді бери у шафі постіль і влаштовуйся. Захочеш чаю — скажеш.
Мітелик повернувся на кухню. Він увімкнув телевізор. Ішли пусті новини, кирпата дикторка розповідала про якесь масове отруєння у райцентрі Полтавської області. У пластмасовому чайнику вода вже встигла охолонути. Термометр показував потрібні вісімдесят три за Цельсієм. У порцеляновий чайник Мітелик поклав листя «Зеленої богині», залив їх водою. Кухнею поповзли мацачки східних ароматів.
— Який гарний чайничок! — телепатка стояла на порозі кухні, одягнена в куций атласний халатик Анжели. Халатик їй пасував.
— Антикваріат. Йому вже понад сто років.
— Там, у портфелі, ваш ноутбук.
— Так. І що?
— У вас там надто простий пароль доступу.
— …?
— Я можу бачити електронні паролі.
— Перевіримо. Так який в мене пароль?
Індиго назвала правильну комбінацію з п'яти чисел. «Хто б сумнівався, хто б сумнівався», — майже приречено повторював Мітелик подумки. Він наповнив «Зеленою богинею» дві чашки. Червону для себе і синю — для Індиго. «Зрештою, синій — це її колір».
— А що ти ще можеш бачити?
— Різне.
— Наприклад.
— Можу знаходити загублені речі.
— Це надзвичайно корисне вміння, дівчинко. О, до речі, я місяць тому кудись запхав флешку з важливою інформацією. Всю хату перерив — дарма. Знайти зможеш?
— Зможу. Але ви уявіть її зараз, ту флешку. Ну, як вона виглядає.
Мітелик напружив уяву. Флешка на два гіга, сіра, у титановому корпусі. До флешки причеплено шкіряну петельку. На ній витіснено логотип «Borant».
Індиго заплющила очі. Мітелик використав цю мить, щоби зазирнути за низький виріз Анжелиного халатика. Там усе
