тобі щось краще, якщо ти...
— ...айся! Михайле, будь ласка, прокинься!
Все закрутилося й звернулося само в себе, а в очі нахабно полізло жовте світло люстри.
— Якого дідька? — простогнав я, понад усе бажаючи знову опинитися в тому чарівному лісі з різнокольоровими травами, де ніяке світло не ріже очі. — Господи, жінко, чого ти від мене хочеш серед ночі? Чергові екстрені сексуальні потреби?..
Схоже, вона жодного слова не зрозуміла. Дивилася на мене широко розплющеними очима й важко хекала, а на лобі виразно блищав піт.
— Що? Чорт забирай, та що з тобою? Кажи вже! Чи я здогадатися повинен?
— У кабінеті, — нарешті видихнула Аліна. — У моєму кабінеті.
— То що ж воно таке? — чесно кажучи, мені було абсолютно начхати.
—
— Триває що?
— Ходімо, Михасю, будь ласка! Ти повинен це бачити!
Прошипівши безадресний прокльон, я виплутався з ковдри й став на ноги. Залишки сну все ще гуляли в голові, немов луна по печері. Мене обірвали на чомусь дуже важливому. А якщо цей голос більше не з’явиться?
— Веди, — похмуро буркнув я.
Ми вийшли з кімнати і сходами спустилися вниз, у освітлену вітальню. Аліна весь час озиралася на мене, неначе переконуючись, чи йду я за нею. Що вона утнула цього разу? Знову підірвала свою чортову клавіатуру? Чи тепер уже її монітор від’єднався і вилетів у кватирку? Чому вона вперто не бажає залишати мене у спокої?
Дружина зупинилася перед прочиненими дверима кабінету. Завмерла і підняла правицю, закликаючи до тиші, хоч я й не видав досі жодного звуку,
— Дивно... — мовила нарешті. — Більше нічого не чути,
— І що ж тут у дідька дивного? — поцікавився я,
Аліна не відповіла. Вона навшпиньках наблизилася
