тих, хто скупчився наді мною, сяючі постаті.
І ще — щось винести звідти в собі, коли комусь таки вдалося запустити моє серце, звільнити легені від води і повернути мене назад, Те, що я винесла, досі в мені, У якомусь сенсі я відтоді застрягла на межі й інколи можу бачити, як хтось йде туди,,, або приходить звідти, І в більшості випадків обидва варіанти не приносять мені радості, Дуже, знаєте, тяжко бути свідком того, як померлі проходять повз рідних, торкаючись кожного, перш ніж зникнути у воронці, Ще гірше бачити, як звідти проходять ті, кому тут не місце,,, Та за роки свого життя я з’ясувала для себе одну річ — лише від мене залежить, як до цього ставитися,
Аліна кивнула й витерла сльози з очей,
— Дякую вам,
— Потім подякуєте, Якщо все вдасться, А поки що маєте знижку тридцять відсотків.
Несподівано ми всі розреготалися.
/ Михайло /
Майстерню з виготовлення ключів я знайшов у Кар- дашеві, на другому поверсі місцевого так званого універмагу, Нею виявилася ємність завбільшки з телефонну будку радянських часів, що містила в собі миршавого неголеного суб’єкта у засмальцьованому фартуху й окулярах, які збільшували очі чоловіка ледь не втричі. Схоже, він якраз збирався полишити свою келію, бо, побачивши мій малюнок, заходився нити про складність виготовлення, суботу і скорочений робочий день. Але сплачений наперед потрійний тариф його заспокоїв. Суб’єкт заприсягнувся, що зробить ключ за півгодини. Мабуть, це був найоперативніший з можливих у цих краях строків, тому я одразу ж погодився.
Вбивати час я пішов у тутешній парк неподалік від універмагу. Вмостився на лаві біля пам’ятника якогось невідомого мені театрального діяча і раптом звернув увагу на жінку з дитиною, що сиділи навпроти, за клумбою. Жіночка була досить симпатичною брюнеткою у спокусливо короткій зеленій сукні, яка відкривала не менш спокусливі коліна та кілька бонусних сантиметрів вище них, але притягувала мій погляд не вона. А її хлопчик.
Він був жахливою потворою. Роздуті щоки, навислі над свинячими очима брови, ніс, що задирався догори й тягнув за собою верхню губу, оголюючи почорнілі заячі різці — його обличчя було обличчям монстра. Хлопчик годував горобців хлібом, і коли птахи починали битися між собою, забираючи одне в одного крихти, радісно сміявся. Від виразу його лиця, яке при цьому розтягувалося й ставало схожим на фізіономію якогось китайського демона, мені стало зле. А жінка з ніжністю обіймала дитину за плечі, неначе не помічаючи цієї потворності. Може, дійсно не помічала? Чи лите цинічно прикидалася?
