він мовчав і не рухався. Він стрепенувся. Допомога! Хтось хоче йому допомогти. Тепла хвиля залила його тіло, радісна, збуджуюча і п'янка, мов алкоголь. Дівчина взяла його попідруч і повела за собою. Удвох вони піднялися сходами на площадку між другим і третім поверхом, де під стіною стояла біла дерев'яна кухонна шафа і кілька звичайних крісел. Юнак ішов слідом. Він наблизився до шафи, озирнувся на всі боки, щоб пересвідчитись, чи ніхто не бачить їх з нижнього поверху. Потім відчинив дверцята, швидко витяг полицю, сховав її за двома кріслами і штовхнув Сергія Ворогіна всередину. Саме тоді, коли він уже зачиняв дверцята шафи, продавщиця з другого поверху, маленька огрядна молодиця, подивилася в їх бік і, зрозумівши все, зблідла як смерть. Він це помітив і здригнувся. З клубком у горлі, Жюль Грак сів перед шафою, потім зробив знак Марі-Те, яка нічого не помітила. Вони сіли поруч і заклали руки за голову. Німці вже йшли другим поверхом, солдати важко гупали кутими чобітьми по мозаїчній підлозі, а за ними тінню посувалися люди в цивільному одязі. Брязкіт зброї і короткі накази якось незвичайно підкреслювали мертве і гнітюче мовчання багатьох людей, які завмерли кожен на своєму місці. Війна, про яку дехто з них намагався забути, як і про ганебні події 1939 року, тішачись примарою «мирного» життя, знову показувала свій залізний кулак. Жюль Грак втупився поглядом у перелякану продавщицю, яка вперто дивилася в їх бік. Йому раптом схотілося підвестися і дати їй ляпаса, щоб примусити одвернутися, він ледве сидів на місці. Потім гнів змінився відчаєм. «Що робитиме ця бабега, коли німці прийдуть у її відділ? Вона може нас виказати. Зовсім здуріла від страху. Дивиться, немов Ейфелева башта на Марсове поле. Ну, чим вона ризикує, дурепа?» Марі-Те здавалося, що в ній десь усередині дрижить туго натягнена струна. Вона дивилася просто себе і нічого не бачила. їй не було страшно. Просто не сила було отак чекати. Німці вже нишпорили по всьому магазину і перевіряли документи. Солдати оглянули кожний закуток, заглядали навіть під прилавки, користуючись нагодою зазирнути під сукні продавщиць і ущипнути їх за литки. Одна з них, маленька брюнетка, тендітна, як китайська порцелянова статуетка, дала якомусь німцю ляпаса. її негайно ж арештували. Вона пройшла через весь магазин під охороною двох солдатів, з гордо піднесеною головою і презирливою посмішкою. Через десять хвилин до сходів наблизився німець у цивільному в супроводі чоловіка, який немовби вийшов з кошмарних сновидінь, з шрамами від куточків рота до вух і рубцем на лобі; здавалося, на обличчі його застигла вічна посмішка. Продавщиця з другого поверху, нерухома, як статуя, все ще загіпнотизовано дивилася на Жюля Грака і Марі-Те. Німець зацікавлено й підозріливо глянув на них і на продавщицю. Його холодні, безбарвні, нелюдські очі зупинилися на їх обличчях, потім на шафі, потім знову вп'ялися в продавщицю, яка, помітивши присутність сторонніх людей, тихо зойкнула й розгублено піднесла руки до грудей. Жюль Грак затамував подих і судорожно ковтнув повітря. У нього було таке відчуття, ніби його тіло розбив параліч, а кров зупинилася в жилах. Машинально він опустив руки. Марі-Те, помітивши це, опустила їх і собі. Він обережно торкнувся руки дівчини. Рука була волога й злегка тремтіла. Жюль узяв її і ніжно стиснув. Він подивився на неї і силувано посміхнувся. Жюль хотів ЇЇ підбадьорити, Марі-Те прекрасно це зрозуміла. — Мені дуже страшно, — прошепотіла вона, не дивлячись на нього. Він міцніше стиснув її пальці і стиха відповів: — Не треба. Все буде гаразд, моє серце. Але сам він думав інакше. Нараз німець з безбарвними очима запитав продавщицю: — Здається, ви чимсь стурбовані, мадам? Голос його був такий же крижаний, як і очі. Бідолашна жінка, наче вихоплена з води риба, лише кілька разів ковтнула повітря, марно намагаючись промовити хоч слово. Німець схопив її руку, грубо струснув і закричав. — Я питаю вас! Зараз же відповідайте! Осторонь стояв мовчазний тип із шрамами, тримаючи палець на гашетці автомата. Продавщиця глибоко зітхнула й невпевнено відповіла: — Ні, пане, я зовсім не стурбована… — Тоді чому ви так уважно дивилися туди? Коли він показав пальцем на Жюля Грака і Марі-Те, тип з автоматом наставив на них зброю і зробив крок уперед. Продавщиця трохи опанувала себе і пояснила: — В цьому нема нічого дивного, пане. Ці молоді люди лишилися на тому місці, де ви їх зараз бачите, коли було наказано не рухатись. Як і всі, вони виконали наказ. Вони навіть не ворухнулися з того часу. Я дивилася на них, бо треба ж куди-небудь дивитися, оце й усе. Німець нічого не сказав і зійшов униз на площадку в супроводі свого мовчазного охоронця. — Ваші документи, будь-ласка, — сказав він, наблизившись до Жюля Грака і Марі-Те. Ті мовчки підвелися. Одночасно він зробив знак Жюлю Граку відійти вбік і простягнув руку до дверцят шафи… Жюль Грак заплющив очі. Це було єдине, що він міг зробити. Становище врятувала Марі-Те. Вона спритно, всім тілом зробила ледь помітний рух, достатній, щоб перешкодити німцю відчинити двері, і з чарівною посмішкою запитала: — Чи матимемо ми втіху бачити вас завтра ввечері, полковнику? Я маю на увазі міську оперу… Мене запрошено туди разом з батьком. Жюль Грак розплющив очі. Марі-Те, посміхаючись, дивилася на німця, який, забувши про шафу, здивовано обернувся до неї. — Ви мене знаєте, мадемуазель? — запитав він, вклоняючись. Марі-Те відповіла по-німецьки: — Звичайно, полковнику фон Шульц; мій батько, доктор Буч, і багато хто з наших знайомих часто мені розповідали про вас. Я так хотіла з вами познайомитись, хоч досі ніколи вас не зустрічала. Ганс фон Шульц знову вклонився. Дивлячись йому в обличчя своїми зеленими очима, Марі-Те вела далі: — Я дуже рада, що зустрілася з вами. Я ніколи не сподівалася, що ми познайомимося, так би мовити, під час виконання вами
Вы читаете Чи любите ви Вагнера?
