щасливо й задоволено. І так радісно, що Марі-Те здивовано звела на нього очі.
Ганс фон Шульц машинально допив склянку. Думки снувалися в голові неясні, мінливі, примарні. Він налив ще, ковтнув, стис у долонях склянку з коньяком і задумливо, повільними рухами почав обертати її. В кімнаті було дуже тепло, він навіть подумав, що добре було б прочинити вікно. Та підводитися не хотілось, приємна втома огорнула його, і він не ворухнувся. Фон Шульц поставив склянку на стілець поряд себе і запалив сигарету. «За те, що не вдалося схопити росіянина, я розстріляю кілька заложників. Дюжину. Цілком досить, щоб заспокоїти і втихомирити кандидатів у герої… Але я ще схоплю за комір цього збіглого смертника. Він тут нікого не знає, не знає чужої мови, для нього місто все одно що пустеля. Ні, він довго не протримається… А поки що я накажу розстріляти дюжину заложників». Він поклав ноги на письмовий стіл і зручніше вмостився у фотелі. «А дівчинка справді непогана… Вечір буде куди гірший. Але хто знає, може вона зробить його приємнішим? У неї — як це кажуть французи? — ага: eile n’а pas l’air froid aux yeux… багатообіцяючі оченята». На старому патефоні, що стояв на підлозі, хвилеподібно обертався чорний диск пластинки, і разом з ним коливалась у такт металева трубка з мембраною, почорніла від часу, як лицарський панцир. Ганс фон Шульц відігнав набридливі думки і приготувався слухати музику. Зараз буде славнозвісний похоронний марш із «Загибелі богів». Скільки разів і з якою насолодою він слухав цей трагічний уривок, цей марш забуття, що починався глухими й ритмічними ударами, які підхоплював загрозливий вихор теми смерті? Крізь напівп’яний туман Ганс фон Шульц відчув погану призвістку у вагнерівській музиці, яку йому дарував старий пошарпаний патефон. На мить він згадав кінець богів у Валгаллі, охоплених полум’ям вогнища, яке жерло тіло забитого Зігфріда, і з задоволенням переніс цю сцену в сучасну Німеччину. Фюрер базікає, а справжні націстські ідеали гинуть. Він знизав плечима, і під впливом почуттів, що охопили його, п’яно пробурмотів. — За Ніцше сп’яніння показує речі в іншому, ідеалізованому освітленні, а у мене воно одягає їх в усе чорне і розчаровує. Він з подивом помітив, що розмовляє сам з собою, і сердито кинув сигарету у величезну бронзову попільницю на бамбуковій підставці. Потім злодійкувато схопив коньяк і почав пити просто з пляшки. «Націстські ідеали? Наприклад, гестапо». Він зареготав. «А чому б і не гестапо? Німеччина існує, щоб перемагати і керувати. Англія в руках євреїв. Франція роз’єднана і морально вироджується. Росією керують дикуни, а Америка вся вже зогнила». Чорний мармуровий годинник на етажерці з паперами вибив чверть на четверту. «Гаразд. Підсумуємо події останніх днів. Колективна втеча в’язнів з гестапо. Невловимий більшовик і вбивство офіцера. І все це за двадцять чотири години». Він глянув на стіл, де стояла пляшка, і зітхнув. Півпляшки коньяку за годину. «Ну й чудово, нехай. А що робити з цим Вернером? Я його відправлю на російський фронт… Між атаками нехай думає про людське існування і ціну життя. Ага! Хотів захистити мене і застрелив француза. Який мерзотник! Коли вже він готовий до самопожертви, нехай краще допоможе німецькій армії взяти Сталінград». Він простяг руку до пляшки. «Ні, мені рішуче подобається ота маленька француженка… Хтива кішечка… Дуже…» Задеренчав телефон. Ганс фон Шульц неохоче зняв трубку. — Алло?.. Хто це?.. Так, добре… так, я вислухаю його… Алло!.. Добрий день. Полковник фон Шульц слухає вас… Він слухав довго й мовчки і лише зрідка бурмотів собі під ніс. Нарешті він запитав. Відтак в його голосі знову забриніли знайомі металеві ноти. — Ви впевнені в тому, про що повідомляєте?.. Дуже добре. Його прізвище та ім'я? Друге слово, прошу!.. Жюль Грак, кажете? Він пошукав на столі папір і ручку. — …Отже, Жюль Грак, Жюль… Ми простежимо за ним. О котрій годині і де? В університет? Гаразд! Завтра вранці о десятій годині? Добре!.. Тепер, будь-ласка, ваше прізвище? Поль Даннері… Пан Даннері… Ваша адреса? Вулиця Пеньйор, 14… Прошу?.. Винагорода?.. Ну, як же, звичайно. Все залежатиме від того, наскільки важливі ваші повідомлення… Будь ласка?.. Працювати з нами? Це можна. Ми вас повідомимо. Тільки-но він встиг покласти трубку, як знову пролунав дзвінок. — Алло! Так, звичайно. Алло! Полковник фон Шульц біля телефону… Вітаю вас, мадемуазель… Я весь увага… О, те, що ви мені повідомляєте, дуже цікаве! Чисто всі шляхи ведуть… ні, ні! Ви нова Мата Харі… Як? Але ж це комплімент! Ви така ж талановита і така ж прекрасна. На його тонких губах з'явилася іронічна посмішка. — Коли все скінчиться, приходьте до мене. Розіп'ємо пляшечку з нагоди такого успіху… tete-a-tete. За півгодини пастка захлопнеться, не турбуйтесь. Уточніть, будь ласка, адресу. Бюро страхувань Антуана
