відрікатися од них, у чому хто народився, при тому має і залишатися, це єдине має бути для нього святим… .
{1 Всі схвалили цю історію і зійшлися на тому, що кожний мусить триматися своєї віри і не поступатися перед супротивником.
Сутеніло, в банкетному залі засвітилися люстри. Веселощі досягли свого апоігею; маніжки пом’ялися, краватки повилазили. У пана Шефеліна один кінчик вуса стримів до стелі, а другий дивився у підлогу. Дух його вирвався на волю. Пан Шефелін умовляв пані Начерадцову согрішити. Але в дамі пробудилася гідність, вона повідомила, що мусить іти, бо вже пізня година і чоловіки аж надто розгулялися. Вона забрала свого чоловіка, і обоє залишили зал, супроводжувані гучними оваціями бенкетуючих. Пан Шефелін підняв свій бокал і заспівав пісню на честь пані Начерадцової:
О, донно Кларо, хто бачив твій танок хоч раз,
За кохання твоє усі свої гроші віддасть…
Після цього молодята виявили бажання піти.
- Стривайте! - заревів пан Шефелін.- Я вам спочатку мушу дати напучення!
Він підвівся, насупився і хвилинку помовчав, готуючись виголосити промову.
- Вельмишановне товариство! - почав він.- Ми зібралися тут… шлюб, панове, це така річ… звичайно, ви всі знаєте…
Дружина потягнула його за полу.
- Сядь, Шефеліне, дай їм спокій.
- Мовчи! - загримів оратор.- Як батько, я мушу їм це пояснити… Наречений! Дивись мені в очі і слухай! Головне, це знаєш що? Головне це… працьовитість і приємна зовнішність, зрозумів? Так…
Тут він поглянув на молоду і зарюмсав:
- Донечко моя золотенька! Хто ж теперечки стьобатиме тебе ремінцем по задочку? Хто тебе кохатиме і навчатиме добра? Твій тато цього вже не робитиме… Віднині тебе навчатиме твій чоловік…
Тут він затремтів і загорлав на Емана:
- Гей ти, бандите! Спробуй-но тільки кривдити мого доньку! Я тоді тобі… я тебе, хулігане… ти мене ще не знаєш!
Молодята зникли. За ними пішли інші гості. Залишалися тільки пан Шефелін з паном Габаском під наглядом пані Шефелінової.
- Хай забираються,- бурчав пан Шефелін,- тільки ми двоє залишилися вірними…
І вони базікали ще довгий час, не звертаючи уваги на те, що обслуговуючий персонал втратив до них всяку симпатію.
