- Ще й тепер є такі,- повідомила пані Недомова,- я знаю одну…
- Ти вже помовчала б,- цикнула на неї сестра,- я зовсім не патріархальна, але за християнина б не вийшла.
- Не сперечайтеся,-зауважив їй дядько Ігнац,-ви наче та єврейка, що пішла скаржитися до відомого рабина. Знаєте? Це дуже цікаво. Жила одна єврейка…
- Ігнаце, не заважай Каудерсові розповідати,- нагадав видатний доктор.
Каудерс узяв слово.
Отже, той Кац уболівав за ДФК, але ніколи не ходив на стадіон, коли грав його клуб. Казав, що він дуже нервовий і що в нього серце розірвалося б, коли б ДФК програв. “Заплатиш за квиток скажені гроші, а ДФК програє!”- пояснював він.
Але Кац не був скнарою, йому не було шкода грошей, він тільки боявся, що його поб’є грець.
Коли ДФК грав, пан Кац приходив до огорожі стадіону і ставав приблизно напроти центра поля. Коли Кац відчував, що ДФК атакує, овін біг вздовж огорожі аж до місця напроти воріт. В (цю хвилину він нічого не бачив і не чув, навіть небезпечно було до нього наближатися, бо він, напевно, копнув би ногою в живіт. Він зупиняв м’яч, вів його, пасував, бив по воротах. Всі, хто тоді його бачив, думали, що старий збожеволів. Коли ж атаку ДФК відбивали, Кац рвав на собі волосся і голосно лементував” Найгірше йому бувало, коли він відчував, що його клубові непереливки. Тоді Кац втягував голову в комір, бо не хотів нічого бачити ані чути, і починав дихати лише тоді, коли догадувався, що команда вийшла зі скрутного становища.
Коли ДФК вигравав, він з радощів купував усім дітям у парку бублики, бо страшенно любив дітей. Того дня ви могли одержати від старого Каца все. Я гадаю, що в ту хвилину він ладен був навіть платити кредиторам. Але матчі здебільшого відбуваються по неділях, тому Кац так і не піддався цій спокусі.
Гірше було, коли клуб програвав. Тоді він ставав лицем до огорожі і читав молитву за упокій, а потім сумно йшов додому. І кожному, хто до нього звертався, казав: “Дайте мені спокій, я стара людина, я мертва людина і не хочу нікого слухати…”
“СЛАВІЯ” - “ВІЄННА”
НА ВІДЕНСЬКОМУ СТАДІОНІ
Пан Начерадець увімкнув приймач, через хвилину почувся сухий тріск і гудіння. Якийсь тихий голос щось щем-ра*в. Пан Начерадець посилив звук, і голос уперемішку із тріском заревів про успіхи сільського господарства в Данії.
Товстун покірливо схилив голову, ладний вислухати передачу аж до кінця.
Горлатий голос замовк, і слухач вдячно зашепотів, що це бдло дуже повчально. Напружено чекав, що буде далі. В гудіння вплівся жіночий голос, який сповістив кінець сільськогосподарської передачі і повідомив, що якась панна виконає варіації на теми народних пісень. Голос не збрехав. За хвилину задзвеніли звуки піаніно і бляшаний голос затужив: “Ах, немає, немає”.
“Гарно співає”,- подумав пан Начерадець сумно і вимкнув радіоприймач. Сказав собі, що не варто слухати все підряд, і
