морях-океанах багато тисяч миль. Скільки всякої погані було на її крутих боках! Нечай провів рукою по ослизлому залізу і подумав, що доведеться розчистити місце для вибухівки, нічого не вдієш. Зате це був танкер. Вони приступили до роботи. Розчистили місце для магнітів, потім обидва підковоподібні магніти прикріпили до корпуса танкера і прив'язали до них шкіряні ремені. Холодний піт заливав Нечаєві очі. Відчував, як гупає у скронях кров. Лише кисень, що надходив з балонів, освіжав його. Та ще додавало сили усвідомлення того, що все йде гаразд. Мабуть, він ніколи ще не був такий спокійний, обачливий, як зараз. Готово! Сеня-Сенечка штовхнув його під бік, даючи зрозуміти, що півділа зроблено. Тепер треба поставити торпеду так, щоб зарядне відділення було проти магнітів. Ремені вони пропустять крізь дужку, потім Сеня-Сенечка заведе механізм підривника, зарядне відділення з вибухівкою лишиться під днищем танкера, а самі вени на розвантаженій торпеді відійдуть якомога далі і постараються вибратися з порту. Оце і все. Рівно через дві години, коли вони вже будуть у безпечному місці, спрацює годинниковий механізм… Сеня-Сенечка підняв руку. Порядок! Тепер можна було відсапнути. Вони знову сіли на свого слухняного «Дельфіна», і Нечай, натиснувши на підойму, відділив носову частину торпеди з вибухівкою від її корпуса. На якусь мить полегшена торпеда втратила рівновагу, її гойднуло, але Нечай дав їй шенкеля, і вона підкорилася. Двісті кілограмів вибухівки залишились під черевом танкера, якого тепер уже ніщо не могло врятувати. «Фізкульт привіт!..» — як сказав би Кость Арабаджі. Треба було залишати порт. Від усвідомлення, що справу зроблено, Нечаєві стало весело. Навіть здавалося, що й дихати легше, вільніше. Справу зроблено!.. Але тріумфувати було ще рано, він це розумів. Виберися спочатку з порту і допливи до підводного човна. Чи вистачить кисню? Повинно вистачити. І тоді… «З поверненням!..» — зустріне командир човна, а потім накаже задраїти люк. І тільки тоді вони зберуться у кают-компанії і відсвяткують свою удачу. Він, Сеня-Сенечка, Ігорок і Троян… Троян!.. Нечай знову подумав про нього. Він не міг не думати про Трояна. Тривога змінювалася надією, надія — впевненістю. Чуєте, все буде гаразд! Та потім до серця знову підступала тривога. Де вони зараз, Ігорок і Троян? Коли б знати!.. Але час уже повертатися. До човна ще пливти й пливти. А кисень… Він знову занепокоєно подумав про кисень.
Спрямувавши торпеду до виходу з порту, він потягнув підойму на себе, і «Дельфін» рвонувся, мало не вискочив з води. У порту, він тільки тепер це зрозумів, був переполох. Прожектори шаленіли, і першою думкою Нечая було, що їх помітили. Та ні, вода навколо «Дельфіна» була спокійна і чорна-чорна. Прожектори шаленіли зовсім в іншому кінці бухти. Враз Нечая наче обпекло: «Троян!.. Там повинен бути Гришка Троян!.. Там повинен бути Гришка Троян!..» Ех, Троян, Троян, морська твоя душа! Як же ти умудрився попасти в лапи прожекторів! Тепер фріци не заспокояться доти, поки тебе не доконають. Троян, Троян… У наступну мить він подумав, що треба йти Троянові на виручку. Не можуть вони залишати друзів у біді. Може, ще встигнуть. Треба поспішати. Але наказ… Він згадав холодні, чіткі слова наказу. У війни, яку вони вели зараз, були свої закони. Наказ!.. Насамперед вони з Сенею-Сенечкою повинні викопати цей наказ. Хоч, може, потім ніколи собі цього не простять. Тільки тепер він відчув, що змерз. З'явилося таке відчуття, ніби на грудях у нього не комбінезон, а крижаний панцир. Ліва рука отерпла, він насилу підняв її, примусив лягти на підойму. Вперед!.. Коли він помітив трос, що придержував загороджувальну сітку, у порту ніби вже стихло. Прощай, Троян!.. Торпеда пішла на глибину. Навколо темно і холодно. Але сітка, Нечай це відчував, уже лишилася позаду. І тоді він примусив «Дельфіна» спливти. Вони вже були у відкритому морі. Похмуре небо припадало до води, яку брижив західний вітер. Нечай глянув на годинника. Було сорок хвилин на першу. Хоча б човен затримався, інакше… Нечай знав, що за годину з лишком вони не пройдуть семи миль. Та він ще надіявся. «Дельфін» тремтів від напруги. Нечай намагався витиснути з нього все, що тільки можна. Треба встигнути, неодмінно встигнути! А сам думав про Гришку, який борсається у мишоловці порту. Та йому хотілося вірити, що Гришка якось викрутиться, вислизне… Бувають же дива на світі. А Гришка Троян і не в таких бувальцях побував за своє коротке життя. Були хвилини, коли Нечаєві хотілося зірвати з себе маску і підставити обличчя вітру. Тільки про це ще не могло бути й мови. Хто-зна, а що, як катери підуть у погоню, і їм із Сенею-Сенечкою доведеться знову пірнати на глибину? Та головне — встигнути. Кров знову гупала в скронях. Десь за годину він побачив у морі темну скелю, що нагадувала вітрило. Вона вже не кидала тіні. Але підводного човна не було на місці. Він шукав його скрізь. Невже пішов? Нечай глянув на годинник. Було за десять хвилин друга. Як же так? Невже човен міг піти раніше домовленого терміну? Враз він згадав про катери. Він зовсім забув про них. Не було сумніву, що сторожові катери виявили човен і примусили його піти раніше. А тепер треба чекати чотири доби. Він навіть не подумав, що їх могли залишити напризволяще. Він знав, що другий човен неодмінно прийде. Але його ще треба було дождатися. Чотири доби!.. Він подумав про це так, ніби чотири доби дорівнювалися вічності. Що ж, вони ждатимуть, ждатимуть… «Де твоєто моміче?..» — пароль спалахнув перед ним вогненними літерами. Він скаже пароль, і той старик-сторож відповість: «Лєгна сп вече, аго». Так буде. Невдовзі після того, як вони зі Шклярем виберуться на берег… Він подивився на Сеню-Сенечку. Шкляр, здавалося, куняв. Ну й нехай… Нечай скерував торпеду до скелі, що темніла попереду. Біля скелі вони зірвали з себе маски, скинули комбінезони і
