змієм, лежимо на своїх ліжках, і десь поруч в'ється прадавній спогад про той першорідний гріх, і ти вже не знаєш, що то наше кохання - чи справжнє щастя, чи підступне покарання за непослух до Божих заповідей? Тук-тук... дріботить по підвіконню нічний листопадовий дощ... І немає відповіді на ці питання, і не буде ніколи...
- Щось мені печія дошкуляє, - кажу я.
- Певне, переїв, - турботливо озивається дружина.
- Піду соди ковтну!
Я намацую босими ногами капці дружини (своїх я не маю, бо зазвичай ходжу по квартирі босоніж, але зараз підлога вистигла) і, наче кізочка, постукуючи гумовими п'ятками по старому паркету, іду голий навшпиньки на кухню.
Глава третя
На мій впевнений рух кран відповідає коротенькою цівкою води, яка закінчується суббаритональним бурмотінням старого маразматика. Зима скоро. Птахи відлетіли у вирій. Жаби впали у сплячку. А десь піді мною у мокрому підвалі парочка сантехніків-паранормалус зосереджено сопе і матюкається, проводячи сезонні сантехнічно-опалювально-профі-лактичні роботи. Горобина уродила добре. Покрова була холодна. І дзеленчать гайкові ключі в гучних просторах вільгих підвалів, і січе на вулиці дощик, і плачуть рідкими слізьми водогінні крани, і гуде вітер у димарях. Зима скоро. Доведеться розводити соду теплою водою з чайника. А я це не люблю. Волію два в одному. Сода з холодною водою з-під крана справляє кращий ефект на мою печію.
Вода з чайника виявляється не такою вже й теплою, як мені здавалося. Глянувши на годинника, я бачу, що стрілки на ньому показують десять хвилин на другу, і вода вже встигла вистигнути. Розводжу соду в синій чашці з золотим вінчиком - малій частині того спадку, що залишила мені бабуся, і, дивлячись у темне вікно, п'ю маленькими ковтками, відчуваючи, як кислота у моєму шлунку розкладається на воду, вуглекислий газ і якісь там солі. І в той же ж час у вікні на чорному тлі ночі проявляється на склі силует голої людини, підсвіченої з-за потилиці люстрою, що так само, як і я, стоїть і щось п'є з синьої з золотим обідком чашки. Я вдивляюся в очі тієї людини і, щоб краще побачити те, що ховається в їхній глибині, роблю два кроки в напрямку вікна. Тепер ми стоїмо майже впритул і дивимося одне одному в очі.
- Ти хто? - питаю я у того, що у вікні.
- Я - це ти! - відповідає він.
- Ну, і що тобі треба?
- Хочу з тобою поговорити на чистоту.
- Про що?
- Про те, хто ти і що ти.
- А хто ти такий, щоб зі мною про це розмовляти?
- Я твоя Суть.
