срав...
- Так через тебе, гнидо, і просрав...
- Бо я таких чмарів, як ти, сирими поїдав, - шипів народний артист, - і ніхто з вас зі мною в чесному бою не хотів зустрітися.
- У чесному бою це на партзборах чи у міністерському кабінеті? - з викликом озвався Кучер.
- А хоч би де! Трусилися всі по гримерках та горілку жра-ли... В той час я жив і ролі грав, і жінок кохав, а ти у жопі стирчав.. . Хіба не так?
- Заткнися, старий хрін!
- А коли мені кінець світить, то тільки тут сміливими стали шакали підлі. Ну, то нічого, твій кінець теж не за горами... Ти подивися на себе - морда спита, щока труситься, рот навскоси... Здохнеш ти, Миколо, скоро, дуже скоро... Від раку здохнеш, бо лайна в тобі багато.
- Заткнися, старий поце, бо зараз придушу!!! - люто вивертаючи очима, цикнув на старого Кучер і був зробив крок до Протасова.
- А-а-а-а, допоможіть, вбивають!!! - театрально піднімаючись на лікті, щосили заволав Сергій Петрович, удавано благаючи про допомогу: - Допоможіть!!!!
- А щоб тебе! Тьху! - крутнувся навколо себе Кучер і, плюнувши на підлогу, стрімголов чкурнув з гримерки, щоб не бути втягнутим ще в якусь гнилу історію, пов'язану із цим мерзенним старцем.
Я ж тим часом не пішов ні за якою кавою для Кучера, а знову піднявся до себе, де мене вже, окрім гапличка й «Бура- тіно» чекав на дивані, підібравши до підборіддя коліна, Діма Марченко.
- Привіт, Дімон, - привітався я і, перш ніж удатися до запланованої «рятівної розмови», загадково зазирнув за люстро свого гримувального столика, де ховалася моя амброзія щастя.
Зробивши ще один величенький ковток так, що у пляшці лишилася половина рідини, я запив горілочку шипучкою, потім спокійно підійшов до радіоточки, пам'ятаючи слова Зарізовича, що у гримерках вмонтовано підслушку, завбачливо висмикнув виделку з розетки і, спершись на гримувальний столик, повів неквапливу свою бесіду.
- Тікай, Дмитре, тікай чимдуж! - промовив я до Мар-ченка.
Від такого початку його наче струмом вдарило:
- У якому сенсі? - він рвучко спустив ноги з дивана на підлогу, дивлячись на мене широко відкритими очима.
- У прямому, друже! Я не знаю, що ти там зробив Мутному і в чому у вас конфлікт, але він хоче позбутися тебе!
- Позбутися? Мене? Як? - Марченко підхопився на ноги, руками ж ухопився за голову і так закляк.
