- Так, зараз стоїть ваше, але насправді виставу мав грати Кучер!
- За яким таким правом Кучер має грати сьогодні виставу, коли він грав її попереднього разу, а тепер настала моя черга? - Сергій Петрович виговорював слова чітко й повільно, і цей розважливий, конкретний тон нервував Надійку більше за все.
- А хіба дружина вам не передавала? - перекладаючи якісь папери на столі й тамуючи шалене серцебиття, вичавила з себе Надійка.
- А що ме-ні ма-ла пере-да-ти моя дру-жи-на? - майже по складах вимовив Сергій Петрович, страхітливо граючи жовнами.
- Ну, як же ж, ще два тижні тому я зателефонувала вам додому. Трубку взяла ваша дружина, і я їй передала, щоб ви не приходили на виставу, бо за наказом міністерства зобов'язали усіх пенсіонерів, що мають дубль, звільнити від ролей з метою економії бюджетних коштів...
- Мг-мг, - пильно вслуховуючись у її слова, кивав головою Сергій Петрович, ніби погоджуючись з тим, що вона каже. -Добре, добре... Я тільки не зрозумів одного: чому ви мене про це не попередили?
- Ну, як же ж, я вам телефонувала, а трубку взяла Євгенія Степанівна, і я просила її передати... - Надійка сама не чекала від себе такої нахабної брехні, вкрилася червоними плямами, заїкалася, але вперто продовжувала гнути свою лінію: - Певне, що вона забула вам передати...
- Євгенія Степанівна ніколи нічого не забуває мені передати!!! - раптово й дуже несподівано аж заскавчав Степан Петрович високим голосом. - Ви брешете! Ви всі мені брешете!!! Та я вас, я вас у порошок зітру!!! - і він був кинувся на Надійку з кулаками так, що та аж забилася в кут, але замість того, щоб вдарити її, ухопив телефон і, потрясаючи ним у повітрі, закричав: - Телефонуй, сучка малолітня, до художнього керівника, бо зараз по стінці тебе розмажу!!!
- А-а-а-а! - закричала несподівано для себе бідолашна Надійка, не на жарт злякавшись. - А-а-а-а! - так і стояла, поки на її крик із сусідньої бухгалтерії не вийшли дівчата, а з кімнати художників не прискакав Олексій.
- Що тут відбувається? - гарячково відбираючи у Сергія Петровича телефон і всаджуючи його на стілець, питав він.
- Олексійчику, Олексійчику, синку мій, мене зрадили, мене викидають із театру, - рюмсав, закриваючи обличчя руками, Сергій Петрович.
- Та він же ж божевільний! Він хотів мене вбити! - билася в істериці Надійка...
Коли ж емоції трохи вляглися, і до Сергія Петровича викликали медсестру, він наполіг, щоб у присутності великого кворуму свідків зателефонувати художньому керівникові, щоб саме він засвідчив право народного артиста грати сьогодні роль сера Арчибальда. Вгамовуючи нервові схлипи, Надійка набрала телефон Зарізовича:
- Алло, Ігорю Юрійовичу...
- Дай сюди, - вирвав з її рук слухавку старий, - Ігорю Юрійовичу, Протасов говорить... Та що ж це таке у вас в реж- управлінні відбувається? Я приходжу на виставу, а якась молода соплячка заявляє мені, що якимось там розпорядженням якогось там міністерства я вже можу на вистави не з'являтися. Ні, я, можливо, і згодний з тим, що я вже старий і не
