- От мені через вісім років на пенсію, а я все чогось чекаю.. . що роль дадуть, що з Голівуду зателефонують, що Протасов здохне... На одного козла п'ять років, на іншого - десять, так дивишся й життя промайнуло, позаду вже молодь- погань підпирає, така, як ти... Ха-ха-ха, жартую! - Микола коротко засміявся і, заклавши руки за потилицю, відкинувся на кріслі.
- Якби був молодий, то втік би з театру! Не сунувся б в цю продажну професію. Скільки у мене друзів по всіх усюдах -і в «Соврємєннікє», і на «Таганці», і в БДТ - і усюди те саме. Заздрість, інтриги і лайно! Рабська, мерзенна професія. «Найнижча ланка у харчовому ланцюжку», - як любить казати моя дружина. Давай ходи, чого задумався?
Я важко зітхнув і кинув кості:
- Три-один.
Потому викинув кості Микола, якому сьогодні щастило.
- Дві шістки, - промовив він і зняв з поля останні чотири фішки. - Все, гру скінчено! З тебе кава... А вазочку цю прота- сівську з незабудками я навмисне розбив і викинув у сміттєве відро разом з усім тим смердючим крамом, що був у шухлядах, щоб знало паддо - закінчилися його часи! Закінчилися!
Тим часом Сергій Петрович вперто й зосереджено долав маршрут до службового входу в театр, де біля вахтерки лежала книга для розписів. Сутність її полягала в тому, що всі артисти мали обов'язково з'явитися в театр за 45 хвилин до початку вистави й розписатися. Робилося це для того, аби режуправління у разі відсутності когось з акторів (ну, забухав там, втрапив у аварію, раптово захворів чи просто послав все під три чорти), могло швидко зреагувати на форсмажор і виставити заміну. Прізвища вписувалися у книгу за алфавітом без чинів і регалій.
Діставшись службового входу, Сергій Петрович зазирнув у книгу, відшукуючи прізвище Протасов і, о диво, знайшов його, вписаним в самому кінці списку. Натомість прізвище Кучер, що стояло всередині списку, було викреслене. Неоднозначно мугикнувши і суворо глянувши на вахтерку, яка пильно спостерігала за усіма його рухами, Сергій Петрович поставив підпис навпроти свого імені і знову подався до реж-управління.
Надійка нервово курила, зосереджено спостерігаючи за вороною, яка в осінній сутінковій мряці стрибала за вікном по голих гілках, і їй так хотілося бути зараз тою самою безтурботною вороною, яка й горя собі не знала, стрибаючи з гілки на гілку, замість того щоб розгрібати всі ці завали, що склалися в її житті. Б кімнаті вона була сама, бо Олексій кудись вийшов, і різкий рух за спиною примусив Надійку так само різко обернутися.
- Що все це значить? - тихо й повільно проказав Сергій Петрович, не дивлячись в очі помічниці режисера.
- А, що сталося? - удавано невинним тоном поцікавилася Надійка.
- По-перше, я хочу знати, хто грає сьогодні виставу: я чи цей нездара Кучер?
- Зараз це вирішується! - переходячи на сухий офіційний тон, проказала Надійка і, загасивши цигарку, по діловому пішла до столу.
- Що значить вирішується? у книзі, здається, стоїть моє
ім'я?
