IVЯ продаю квитки на цитри й тамбурини.Втікає вам із рук ця музика ламка.О вуличні філософи і кав'ярняні прими!Це Соломії соло. Так тече ріка.Це вище, ніж атлет, що гне залізні штанги,І навіть — ніж лемур, що нявкає котом.Від неї ніжними стають руді орангутанги,і зорі замість дір пронизують картон.Цирк обертається. Вгорі — співає Соломія.Трапеція тремтить, немов крило живе.Живемо в цьому Вавилоні — кожен як уміє,а ну ж вона зірветься вниз чи спів насмерть зірве?!Та ж ми без неї — тлінь, безлика й без'язика,що на тісних торгах міняє імена.О містечкові віршарі в розбитих черевиках!Ви кожному скажіть, що є у нас вона…Є голос! І любов!.. Але я замовкаю.Це тільки ззовні цирк. А в дійсності — земля.Я зупиняю механізм. Я касу замикаю.Микаю-за. Ка-ю-ми-за. Бім-бом. І тра-ля-ля.ВОЛЬФ МЕССІНҐ. ВИГНАННЯ ГОЛУБІВМав я прегарну здатність (чи то хворобу):двійко голуб'ят у череповій коробці.В ротову мою порожнину, від крику аж пурпурову,зазирали медики, ворожбити та інші знаючі хлопці.Як я вами пишався, мої крилаті кристали,пернаті мої мучителі з давніх полотен!..Ціле літо об мене крилами терли і туркотали,заснувавши в моїм черепі містечко Туркотин.
