коли його з неба закличуть: — Пане Олійник!..ДОКТОР ДУТКАДоктор Дутка, що знав дев'ятнадцять мов(а якщо з діалектами, то двадцять чотири),відбивав цілий світ, ніби давнє трюмо,і судився з онуками за площу квартири.Доктор Дутка, що мав п'ять казкових кімнату сусідстві з власником промислу шевського,в тіло дому вмурований був, мов атлант,з бородою білою, як у Грушевського.Доктор Дутка, що жив по пахких словниках,із балконом у сад, у бузковість і вогкість,і солодку траву, всю в живих слимаках,доктор Дутка, мов жінку, кохав Одинокість.Трохи згодом, на схилі розтрачених літ,опинився в мішку з безпорадністю птаха.Це тоді він світіння почув на чоліі за ширмою спав, наче ангел на цвяхах.І тріщали креденси, крісла. І горіхстародавніх епох усихався найдовше.Скільки чорних панчіх, капелюшків і бліх!Попіл сипався з книг, налипав на підошви,вилітали в непам'ять за вітром слова,у колодязях мови робилось діряво,та світила, мов люстра, стара голова,і шумів амариліс — кімнатний диявол.Врешті судді сказали, що справа пуста.По лікарні ще й досі літають обрізкислів, що він вимовляв і на волю пускав —рятівні суголосся, либонь, асирійські…