ДЯДЯ ЖОРА, МІГРАНТПереповнений георгіями кавалере,вранці виходиш, ніби з вольєри,пахкаєш люлькою на пташок Божих,чигаєш при дорозі на перехожих.«Гей, куди йдеш проз мою фузію?Побалакаймо про Грузію, про дифузію…»Обсідають, мов бджоли, спогади, візії —закотився в небо шлях дивізії.А по ньому коні пруть, а ще танки,і пражанки пахнуть, мов парижанки,і лафети під мертвими аж зігнулись:«Я — один з тих, що повернулись».Гімнастерка блискає, вся в металі:за кожного невбитого — по медалі.Патериця в руці, мов жива парість:«Гей, куди йдеш проз мою старість?»Воячкам небесним — довічну оргію,травень проживаємо без розкаянь.Все тече річкою, старий Георгію,тільки ти на березі, мертвий, мов камінь…ЛЮБОВНИЙ ХІД ПО ВУЛИЦІ РАДЯНСЬКІЙце хід весняних звірів це парад лемурівмальовані роти палкіші свіжих ранце час коли жага струмує навіть з мурівце марш нагрітих тіл жагучих мов коранце танці потіпах під солодовим небомясновельможна кров темніє мов чифірдівчата з медучилищ пахнуть млосно медомпрозорі наче спирт летючі мов ефір
