Енеїда

І вічну пам’ять заквилили,

Аж сумно слухати було.

Тут кость, і плоть, і жир шкварчали,

Тут інші смалець істочали,

У інших репався живіт;

Смрад, чад і дим кругом носились,

Жерці найбільше тут трудились,

Ісконє бє халтурний рід.

[92] Други, товариші і кревні,

Батьки, сини, куми, свати,

На віки вічні незабвенні,

А може, хто із суєти,

В огонь шпурляли різну збрую,

Одежу, обув дорогую,

Шаблі, ладунки, келепи,

Шапки, свитки, кульбаки, троки,

Онучі, постоли, волоки

Шпурлялись, як на тік снопи.

³⁸⁵ Не тілько в полі так робилось,

В Лавренті сумно тож було;

Багацько трупа там палилось,

Поспульство ж на чім світ ревло.

Там батько синапарубійку

Оплаковав і кляв злодійку

Війну і ветхого царя;