Антандром будуєм
6] Флот, коло Іди фрігійської, зовсім того несвідомі,
7] Доля куди зажене нас і де доведеться осісти,
8] Й військо збираєм. Лиш літо настало, а батько Анхіс нам
9] Вже натягнути вітрила звелів і довіритись долі.
10] Тож береги я, й поля, і пристань в сльозах залишаю,
11] Де була Троя. Ізгоєм пускаюсь на море, зі мною
12] Друзі і син, разом з нами й пенати, й великі богове.
13] Стелеться вдаль там полями розлога земля мавортійська[65],
14] Орють фракійці її; царем їх Лікург був суворий
15] В давні часи. У дружбі й союзі із Троєю жив він,
16] Поки в нас щастя витало. Сюди я звернув, тут будую
17] Перші я мури в затоці, прибувши в нещасну годину,
18] Й назву надав Енеади цим мурам від свого імення.
19] Матері жертву складав я Діонській, і божеським силам
20] Віщим за діло почате, й найвищому неба владиці
21] На узбережжі,— гладкого вола на жертовнику різав.
22] Поруч був пагорб, увесь і корчами, і дерном порослий,
23] Мірти галуззя кругом, наче кілля, над ним височіло.
24] От підійшов я й хотів із землі уже віття зелене
25] Вирвати, щоб замаїти густими гіллями жертовник,
26] Та — навіть мовити страшно — жахливе побачив я диво.
27] Щойно я першої гілки торкнувся, їй вирвавши корінь,
28] Чорна із неї закапала кров, і пасока землю
29] Заплямувала. Жах мене й дрож охопив, і від страху
30] Кров уся в жилах моїх зціпеніла, як крига холодна.
31] Пробую знов я на іншому місці гнучку галузину
32] Смикати — що за причина тут скрита, дізнатися хочу.
33] Але й з–під другого кореня кров полилась почорніла.
34] Довго розмислюю я, і німф цих полів я благаю,
35] Й батька Градіва, що гетів країну тримає в опіці,
36] Благословить це видіння й віщання страшне злагіднити.
37] Щойно я смикаю третю галузку з зусиллям ще більшим,
38] Знов починаю, коліньми в пісок пружинястий упершись,—
39] Що ж, говорить чи замовкнуть? — 3 могили глибокої стогін
40] Жалісний чую, і голос, озвавшись, до слуху доходить:
41] «Нащо, Енею, нещасного рвеш ти? Померлому — спокій!
42] Нащо ти руки скверниш? Тож був не чужинцем я в Трої,
43] Ані ця кров не тече з деревини. Геть з клятого краю,
44] Геть, з узбережжя тікай загребущого! Знай, Полідор я!
45] Тут ось залізне насіння із ратищ мене поховало,
46] Й держална гострі тих ратищ ростуть». Тоді–то тривога
47] Впала непевна на мене, що аж остовпів я, і дибом
48] Стало волосся на тім'ї, а слово у горлі застрягло.
49] Це ж бо нещасний Пріам Полідора того вже раніше
50] Вислав таємно, щоб жив у владики фракійського. Безліч
51] Золота дав йому, тільки надію на зброю дарданську
52] Тратить почав і побачив, що місто в облозі навколо.
53] Той же, як тевкрів зломилася сила й покинуло щастя,
54] До переможців пристав,
