там,
448] Кожне на місці своєму в порядку. Та щойно завіса
449] Трохи повернеться в дверях, і подув легенький повіє,
450] Й ніжні листочки із місць їх зворушить, вона вже не хоче
451] В леті легкім їх ловити в печері просторій, щоб скласти
452] Знов до ладу. Із жалем відходять ні з чим від Сівілли.
453] Там не пожалуй ти часу й затримайсь, хоча товариство
454] Наглити буде тебе і самі вже вітрила тягтимуть
455] В море широке, бо їх наповнятиме вітер попутний;
456] Конче зайди до віщунки й проси віщування у неї.
457] Хай лиш сама вона зволить відкрити уста і віщує.
458] Скаже вона тобі все про народи Італії й війни
459] Ті, що чекають, і скаже, яку небезпеку як можна
460] Витримать чи оминути, й щасливу дорогу у неї
461] Випросить можна. Ось маєш, що вільно було нам казати.
462] Йди ж і ділами до зір піднеси тепер Трою могутню».
463] Дружніми все це до них ворожбит промовляє устами,
464] Й зносить велить їм із золота цінні й важкі подарунки
465] Й з кості різьблені слонової, й дно корабля заповняти.
466] От почали звідусіль вони зносити срібний великий
467] Посуд, купелі додонські і плетені втроє кольчуги
468] З золота, й шапку шолома блискучу, і китиці буйні —
469] Неодолема це зброя. Були і для батька дарунки.
470] Коней додав він іще з візниками.
471] Також доповнив гребців і зброю для друзів достачив.
472] Флот у дорогу тим часом Анхіс наказав лаштувати,
473] Щоб не утратити вітру, такого потрібного суднам.
474] Фебів віщун [100] тоді в шані глибокій до нього промовив:
475] «Божий любимче Анхісе, ти гідний був жити в подружжі
476] Гордім з Венерою, вирваний двічі з–під Трої, з руїни,
477] Там є авзонська земля, до неї керуй ти вітрила.
478] Той бік, однак, треба здалеку буде на суднах об'їхать;
479] Далі частина Авзонії та, яку Феб вам одкриє. [75]
480] То вирушай же, о, сина любов'ю щасливий. Чого ж тут
481] Більш розмовляти, хіба щоб прогаяти вітер південний?»
482] Та й Андромаха не в меншому смутку в хвилину розстання
483] Золотом ткані, коштовні несе покривала; й Асканій
484] В дар одіяння одержав фрігійське, воно–бо завдати
485] Сорому їй не дає і дарами з тканин обсипає.
486] Й мовить йому: «Бери ці дарунки, хлопчино, це спомин
487] Рук моїх буде тобі, хай згадають любов Андромахи,
488] Гектора жінки: візьми їх, останні дари твоїх рідних.
489] Ти–бо єдиним для мене є образом Астіанакта.
490] Очі такі ж були в нього, такі ж були рухи і усміх;
491] Нині, так само змужнівши, твоїм він ровесником був би».
492] Я на відході прощався і ревними плакав сльозами:
493] «Будьте щасливі, вже ваше минуле позаду лишилось,
494] Ми ж від одної пригоди у другу мандруєм. Спокійно
495] В вас тут, не треба вам більше скородити море; не треба
496] Вам і авзонського поля
