546] Ми загортаємо й, за заповітом Гелена суворим,
547] Шану належну складаєм богині Юноні аргівській.
548] Й без зволікання принісши, як слід, обітовані жертви,
549] Роги покритих вітрилами рей до моря звертаєм,
550] І покидаємо грецькі оселі і ниви непевні,
551] Й бачимо далі затоку Таренту, як правда, що кажуть,
552] Місто Гераклове й далі навпроти — Лацінська богиня[104]
553] Й замки кавлонські, а сам Сцілацей, що судна всі трощить.
554] Далі видніє з–за хвиль уже Етна, гора трінакрійська,
555] Здалека чути могутній рев моря й удари об скелі;
556] Чути, як ломиться голос об берег, у вирах безодні
557] Води гуляють і хвилі довкола піском обертають.
558] Батько Анхіс на це мовить: «Ой, правда, це славна Харібда,
559] Нам–бо Гелен віщував про верхів'я ці й скелі жахливі.
560] Гей же, другове, геть звідси, на весла наляжте старанно».
561] Роблять вони, як він каже, і вже Палінур із них перший
562] Вліво так раптом перед завернув, що аж скрипнули снасті.
563] Ціла громада ліворуч і вітром, і веслами гнала.
564] То нас до неба крутіж той на вигнутих хвилях підносить,
565] То в підземелля кудись аж до манів[105] несе нас та хвиля.
566] Три рази чули ми голос, як скелі гули у безоднях,
567] Бачили тричі, як піна морськая оббризкала зорі.
568] Цим нас, утомлених, вітер покинув і сонце лишило,
569] Й так ми, не знаючи шляху, добились до краю циклопів.
570] Пристань там є величезна, безпечна від вітру, спокійна.
571] Та недалеко зловісно гримить всеруйнуюча Етна.
572] То аж під небо хмари вибурхує чорні і клуби
573] Смольного диму, розжарений попіл підносить, то знову
574] Кидає кулі вогненні і ними черкає об зорі.
575] Часом з середини рветься і скелі кругом розкидає,
576] Ними вергає, розтоплений камінь шпурляє до неба
577] Й гучно з найглибшого дна закипає. Розказують люди,
578] Що Енкеладове тіло ця валява тисне, від грому
579] Півобгоріле, що й Етну могутню на нього поклали.
580] Він же, неначе горнило прорвавши, вогнем аж палає.
581] Як утомивши лежанням один бік, він[106] ляже на другий,
582] З гуком дрижить вся Трінакрія, й небо вкривається димом.
583] Цілу ми ніч на ту з'яву страшенну з–за лісу дивились.
584] Не розуміли ми, звідки той гуркіт походить, бо ані
585] Зорі не сяли вогнями, ні обрій також не світив нам
586] Зоряним блиском, але усе небо стемніло й глибока
587] Ніч непогідна у хмари закутаний місяць держала.
588] Заграва другий вже день сповіщала і з обріїв неба
589] Рання зоря розполохала вогкії тіні, як раптом
590] Вийшов із лісу незнаний якийсь чоловік чудернацький,
591] Зморений тяжко, нужденний, обдертий, і руки в благанні
592] До узбережжя простяг. Придивляємось — в бруді страшному,
593] Бороду геть запустив він, а одіж уся репяхами
594] Вкрита на ньому. Та грека, проте, у нім легко пізнати,
595] Що при озброєнні рідному посланий був проти
