645] Третій раз місяць уже свої роги виповнює світлом,
646] Як у дрімучих лісах між барлогами звірів я диких
647] Вік коротаю й зі скель на жахливих циклопів дивлюся,
648] Вчувши лиш тупіт їх ніг і їх голос, тремчу, а злощасний
649] Харч — ягідки і твердий, наче камінь, дерен достачають
650] Віти зелені, та з зілля коріння я рву й споживаю.
651] От я навколо дивлюся і перший я флот цей побачив,
652] Що наближався сюди. Та чий би не був він, готов я
653] Здатися,— досить уже, що від диких я тих врятувався.
654] Краще вже ви відбирайте життя, в який хочете спосіб».
655] Ледве він вимовив це, як ми пастуха Поліфема
656] Вздріли самого, коли із отарою він із своєю
657] Сунув з гори, величезний, на берег іздавна знайомий,
658] Дика потвора, жахлива, огидна, із вибитим оком.
659] В ході впевняється, взявши у руку обчімхану сосну;
660] Вівці вовнисті при ньому, розрада його одинока,
661] Втіха в терпінні єдина.—
662] Тільки дійшов до води і забрів уже глибоко в хвилю,
663] Взявся вмивати спливаюче кров'ю, роздовбане око.
664] Стогне, й зубами скрегоче, й зайшов уже в море далеко,
665] Але й до стегон вода йому все–таки там не сягала.
666] Страхом охоплені, ми з прохачем, що нам прислужився,
667] Далі тікаємо в трепеті, мовчки відрізуєм линви,
668] І налягаємо разом на весла, й веслуємо дружно.
669] Він спостеріг і звернувся в той бік, звідки голос доходив
670] І, не спроможен нічого руками вхопити й не годен
671] Хвиль іонійських в ході дорівнятися, страшно ревнув він;
672] Хвилі на морі усі затремтіли від реву такого,
673] Аж затряслася в основах своїх вся земля італійська,
674] Й Етна крутими печерами гучно також заревіла.
675] Враз ціле кодло циклопів, розбуджене, з гір височенних
676] Рине на пристань, заповнює берег. А ми споглядаєм,
677] Як оте братство етнейське[108], що чолами зір досягає,
678] Аж із очей те збіговисько іскрами сипле. Буває,
679] Часом стоять так дуби, що верхами до неба сягають,
680] Чи кипариси в шишковім вінку, чи Юпітерів вгору
681] Виріс то ліс і діброва Діани. А сполох нас гонить
682] Якнайскоріше розмотувать линви й вітрила під подув
683] Вітру попутного ставити швидко. Та слово Гелена
684] Остерігає, що Сцілла й Харібда в путі нас чигають,
685] На волосочку єдиному смерть вже повисла над нами
686] Тут або там на шляху, коли вчасно не здержим розгону.
687] Що ж тут робити? Вертатися треба. Та хтось нам на поміч
688] З боку вузького Пелору Борея послав вітровія.
689] От я при скелях живих майнув понад устя Пантаги,
690] Й попри затоку Мегари, і Тапс низовинний. Туди– то
691] Ахеменід, друг Улісса нещасного, вказував шлях нам,
692] Знову пливучи місцями, якими блукав він раніше.
693] Проти затоки Сіканської водяний острів Племур є,
694] Той, що
