усередині швидко стає однорідний уздовж стінок. У принципі, якби можна було стиснути бульбашку в таких досконалих умовах, то можна було б одержати термоядерний синтез.
В експериментах із сонолюмінесценцією науковцям удалося досягнути температур у десятки тисяч градусів. Якщо використовувати інертні гази, то можна збільшити інтенсивність світла, яке йде з бульбашок. Однак поки що науковці не мають певності, що таким способом можливо досягнути температури, достатньо високої для термоядерного синтезу. Сумніви з’явились після того, як Рузі Телей- архан, який раніше працював в Окріджській національній лабораторії, 2002 року заявив, що йому вдалося за допомогою ультразвукового пристрою створити термоядерний синтез. Він стверджував, що зафіксував під час експерименту нейтрони - це незаперечна ознака термоядерного синтезу. Проте впродовж кількох років іншим науковцям так і не вдалося відтворити його експеримент, і тому результат Телейархана сьогодні уважають недостовірним.
Іще один гіпотетичний варіант - пристрій Філо Фарнсворта, невизнаного співвинахідника телебачення. У дитинстві Фарнсворт уперше почав думати про телебачення, спостерігаючи, як фермер оре поле - ряд за рядом. У чотирнадцять років він навіть накреслив деталі свого винаходу. Він же першим і втілив цю ідею в повністю електронному пристрої, що міг виводити на екран рухомі зображення. Прикро, але Фарнсворту так і не довелося скористати зі свого епохального винаходу, натомість він загруз у безкінечних заплутаних патентних процесах із корпорацією
Пізніше в житті Фарнсворт перемкнув увагу на фузор — невеличкий настільний пристрій, що може генерувати нейтрони за допомогою термоядерного синтезу. Цей пристрій складається з двох великих сфер із дротяної сітки - одна всередині іншої. Зовнішня сфера заряджена позитивно, внутрішня - негативно, відтак протони, що потрапляють усередину, відштовхуються від зовнішньої сітки і притягуються до внутрішньої. Тоді ці протони бомбардують багату воднем мішень, розташовану в центрі сфер, спричиняючи термоядерний синтез і викид нейтронів.
Ця конструкція настільки проста, що навіть старшокласники змогли зробити те, чого так і не вдалося Ріхтеру, Понсу і Флейшманну: згенерувати потік нейтронів. Утім, малоймовірно, що за допомогою такого пристрою колись можна буде добувати енергію. Число нейтронів, які в ньому прискорюються, дуже мале, а отже, й енергія, що її генерує цей пристрій, дуже слабка.
Взагалі, термоядерний синтез можна створити “на столі” і за допомогою стандартного прискорювача частинок. Прискорювач частинок - складніший пристрій, ніж фузор, але за його допомогою теж можна розганяти протони і спрямовувати їх у багату воднем мішень, спричиняючи синтез. Але, знову ж таки, і в цьому випадку число протонів, які беруть участь у синтезі, таке мале, що добувати таким способом енергію немає сенсу. Отже, і фузор, і прискорювач частинок, у принципі, можуть забезпечити термоядерний синтез, але ці пристрої просто занадто неефективні, щоб служити генератором дешевої енергії.
Однак оскільки ставки в цій грі величезні, неважко спрогнозува- ти, що і в майбутньому підприємливі науковці й інженери матимуть шанс перетворити свої кустарні фузори на черговий мегавинахід.
ЕПОХА МАГНЕТИЗМУ
Попереднє сторіччя було епохою електрики. Маніпулювати електронами дуже легко, і тому електрика стала ґрунтом для появи цілком нових технологій - радіо, телебачення, комп’ютерів, магнітно- резонансної томографії і т. д. Проте в цьому сторіччі фізики, ймовірно, знайдуть свій Святий Ґрааль - надпровідники за кімнатної температури. І від цього моменту почнеться нова епоха, епоха магнетизму.
Уявіть собі магнітний автомобіль, що мчить понад шляхом, долаючи кількасот миль за годину і майже не споживаючи
