Уявіть собі авто, виготовлене з використанням надпровідників за кімнатної температури. Шляхи тоді були б зроблені не з асфальту, а з надпровідників. Авто або містило б постійний магніт, або ж створювало б магнітне поле за допомогою власного надпровідника. Воно пливло б над дорогою. Аби привести його в рух, достатньо було б навіть стиснутого повітря. Набравши швидкості, таке авто летіло б уперед майже безкінечно, за умови, що дорога рівна. Електричний двигун або струмінь стиснутого повітря був би потрібний тільки для подолання опору повітря - це був би єдиний опір, що стримував би рух цього авта.
Навіть за відсутності надпровідників за кімнатної температури кілька держав створили поїзди на магнітній підвісці, що пливуть над рейками, які містять магніти. Відомо, що однакові полюси магнітів відштовхуються; отже, магніти в рейках і внизу поїзда розташовані так, що поїзд висить над рейками, не торкаючись їх.
Лідери в опануванні цієї технології - Німеччина, Японія і Китай. Поїзди на магнітній підвісці вже навіть установили деякі світові рекорди. Першим комерційним поїздом на магнітній підвісці був низько- швидкісний поїзд-човник, що курсував між міжнародним аеропортом і міжнародним вокзалом Бірмінгема, починаючи від 1984 року. Найбільшу швидкість поїзда на магнітній підвісці - 361 миль/год - зафіксували 2003 року в Японії на поїзді
ЕНЕРГІЯ З НЕБА
До кінця цього сторіччя, ймовірно, з’явиться ще один вид енергії: космічна енергія. Її добуватимуть за допомогою космічної орбітальної геліоенергетичної системи (КОГеС). Це означає, що в космос запустять і виведуть на навколоземну орбіту сотні супутників, які поглинатимуть сонячне випромінювання, а тоді передаватимуть цю енергію на Землю у вигляді мікрохвильового випромінювання. Ці супутники будуть розташовані на відстані 22 000 миль над Землею на геостаціонарній орбіті, тобто рухатимуться синхронно з Землею. Оскільки в космосі сонячної енергії у вісім разів більше, ніж на поверхні Землі, ця концепція видається справді перспективною.
На сьогодні головний камінь спотикання на шляху до створення КОГеС - її собівартість, передусім собівартість запуску цих колекторів у космос. Ніщо в законах фізики не забороняє добувати енергію безпосередньо від Сонця, але це грандіозна інженерна й економічна задача. Однак до кінця сторіччя нові способи здешевлення космічних подорожей можуть зробити ці космічні супутники реальною можливістю, як ми побачимо в шостому розділі.
Надпровідники за кімнатної температури можуть колись дати нам летючі автомобілі й поїзди. Вони пливтимуть над рейками або надпровідним покриттям без тертя.
Перша серйозна пропозиція стосовно добування енергії з космосу пролунала 1968 року, коли Пітер Ґлейзер, президент Міжнародного товариства сонячної енергії, запропонував запустити в космос супутники завбільшки з сучасне місто, щоб вони передавали енергію на Землю. 1979 року науковці НАСА уважно проаналізували пропозицію Ґлейзера й підрахували, що вартість такого проекту становитиме кількасот мільярдів доларів, що й поставило на ньому хрест.
Проте космічні технології постійно вдосконалюються, і тому НАСА від 1995 до 2003 року продовжувало фінансувати невеликі дослідницькі проекти з космічної енергетики. Її прибічники вважають, що створення КОГеС - лише питання часу.
