Це відкриття означає, що супутники віддалених газових гігантів, можливо, цікавіші від самих цих планет. (Мабуть, саме тому Джеймс Камерон обрав місцем дії для свого фільму Аватар 2009 року супутник планети-гіганта на кшталт Юпітера.) Життя, яке колись уважали чимось доволі рідкісним, насправді може буяти в пітьмі космосу на місяцях далеких газових гігантів. Зненацька число місць у Всесвіті, де життя можливе, збільшилось у багато разів.
Результатом цього чудесного відкриття став проект Europa Jupiter System Mission, запуск якого попередньо заплановано на 2020 рік. Передбачається, що космічний апарат вийде на орбіту Європи і, можливо, приземлиться на ній. Окрім цього, науковці мріють дослідити Європу за допомогою ще складнішої техніки. Вже розроблено кілька різних методів пошуку життя під кригою Європи. Один варіант - проект Europa Ice Clipper Mission: космічний апарат скидатиме на крижану поверхню Європи важкі кулі, а тоді ретельно аналізуватиме хмари пилу й уламків, що утворюватимуться від ударів. Іще амбітніший проект - запустити під кригу субмарину-робота з дистанційним керуванням.1
Інтерес до Європи підігрівається також новими відкриттями на дні океанів тут на Землі. До 1970-х років більшість науковців уважали, що Сонце - це єдине джерело енергії, що уможливлює життя. Однак 1977 року підводний апарат Алвін виявив ознаки нових форм життя в такому місці, де раніше ніхто б і не запідозрив. Досліджуючи Галапагоський риф, Алвін виявив рифтії, мідії, раковидних, молюсків та інші форми життя, для яких джерелом енергії служить тепло від вулканічних жерл. Де є енергія, там може бути й життя; і підводні вулканічні жерла забезпечують нове джерело енергії в чорнильній пітьмі океанських глибин. Деякі науковці навіть припустили, що перші молекули ДНК утворилися не в якійсь припливній водоймі на земному узбережжі, а глибоко в океані поблизу кратера вулкану. Деякі найпримітивніші форми ДНК (і, мабуть, найдавніші) було виявлено на дні океану. Якщо ця гіпотеза правильна, то поблизу вулканічних кратерів на Європі теж могло б зародитися щось на кшталт ДНК.
Наразі залишається тільки припускати, які форми життя могли б виникнути під кригою Європи. Якщо вони взагалі існують, то це, ймовірно, водні створіння, що орієнтуються в просторі за допомогою сонара, а не світла, і їхнє уявлення про Всесвіт обмежене життям під крижаним “небом”.
LISA - ПЕРЕД ВЕЛИКИМ ВИБУХОМ
Іще один проект, який міг би здійснити революцію в науці, - це Laser Interferometer Space Antenna (Лазерна інтерферометрична космічна антена) та його наступники. Є ймовірність, що такі космічні апарати зможуть зробити неможливе: з’ясувати, що відбувалось перед Великим вибухом.
Сьогодні ми вміємо вимірювати швидкість, з якою від нас віддаляються далекі галактики. (Це вимірювання грунтується на ефекті Допплера, тобто зміні частоти світлових хвиль від об’єкта, який віддаляється або наближається.) Так ми визначаємо швидкість розширення Всесвіту. Тоді “прокручуємо відеозапис назад” і обчислюємо, коли саме відбувся початковий вибух. Це дуже схоже на те, як, аналізуючи палаючі уламки, що розлітаються від місця вибуху, визначають точний час самого вибуху. Саме таким способом ми визначили, що Великий вибух стався 13,7 мільярда років тому. Прикро однак те, що сучасний космічний апарат для дослідження реліктового випромінювання Великого вибуху Wilkinson Microwave Anisotropy Probe (Зонд мікрохвильової анізотропії імені Вілкінсона) може зазирнути в минуле тільки приблизно до 400 000 років після Великого вибуху. Відтак наші космічні апарати можуть сказати нам тільки те, що був вибух, однак не можуть пояснити, чому він стався, що саме вибухнуло і що спричинило цей вибух.
Саме тому проект L1SA викликає такий ентузіазм. Ця антена вимірюватиме цілком новий тип випромінювання: гравітаційні хвилі, що утворились у мить Великого вибуху.
